Бароко як перший загальноєвропейський художній напрям
1. Що таке бароко?
2. Якими є характерні особливості доби бароко?
3. Якими є визначальні ознаки епохи бароко?
4. Якими були загальні прояви стилю бароко в культурі?
5. У чому полягають особливості проявів стилю бароко в літературі?

1. Бароко (італ. Ьагосео — дивний, химерний) — напрям у мистецтві та літературі ХУІ—ХУШ ст., якому належить важливе місце в розвитку європейської культури. Спочатку так назвали художній стиль архітектури й образотворчого мистецтва ХУІІ ст. Потім цей термін поширили на музику й літературу. Сьогодні так називають усю культуру ХУІІ ст.

2. Доба бароко стала добою справжньої наукової революції. Якщо в добу Відродження великого значення надавали шаленим вчинкам, то для доби бароко головне — пристрасні роздуми про світ. Згідно з переконанням багатьох філософів ХУІІ ст., людина, осягаючи навколишній світ, такий привабливий, загадковий і чудесний, повинна покладатися на власні розум і серце, довіряти насамперед власному досвіду. Художня система бароко надзвичайно складна, їй властиві мінливість, поліфонічність, ускладнена форма. Література бароко характеризується поєднанням релігійних і світських мотивів та образів, прагненням уразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору.

3.Визначальні ознаки бароко
1) Перевага надається ускладненій формі.
2) Людина не протиставляється Богові, а вважається найдосконалішим його творінням.
3) Всі напрями культури, як у добу Середньовіччя, набувають релігійного забарвлення.
4) Помітно посилюється вплив церкви і держави на людину.
5) Домінуючим є поєднання краси духовної і фізичної, внутрішньої і зовнішньої, у цілому відбувається примирення традицій античної і християнської культури.
6) Наука і мистецтво доби бароко звертаються до природи, але тепер природа не протиставляється Богові, а є засобом пізнання досконалості й милосердя Творця.

4.Найхарактерніші прояви цієї доби — містицизм, релігійність, захоплення жанром духовної пісні, поезії, у драматургії — звернення до жанру містерії. Герой літератури доби бароко болісно шукає сенс життя і вбачає її у втечі від світу, у служінні Богові, у стражданнях за християнську віру.

Визначальними у філософії та мистецтві стають ідеї про те, що все земне — тлінне, тимчасове, тутешнє «життя — є сон», справжнє життя настає лише після фізичної смерті; реальний світ — долина страждань, які необхідно терпіти смиренно, очікуючи смерті та єднаючись душею з Богом. А звідси — барокові метафори: життя людини — троянда, що швидко в'яне і перетворюється на колюче й сухе стебло; людина — недогарок; звідси ж алегоричні персонажі — Смерть, Доля, Віра тощо.

5. Митці Ренесансу цінували простоту і структурну досконалість твору, митці бароко структуру розуміють як схематизм, простоту замінюють вигадливістю, надуманістю, пишномов'ям. Для них мистецтво — це часто забава, гра розуму. Розвивається пристрасть до алегорій, з'являються алегоричні драми, поеми, вірші. Важливого значення набуває зовнішній вигляд твору, тексти віршів набувають форми хреста, чари, ковадла, колони, ромба, стають популярними акровірші. Поети бароко часто бавляться нанизуванням вигадливих метафор, порівнянь, антитез. Наприклад, «любов зв'язує золото з крицею, пряжу — із шовком, спонукає кропиву тягтись до шляхетної троянди, до перлин кладе сміття, до вугілля кладе крейду і часто прищеплює дикому дереву солодкий плід».

Проте стиль бароко має вади: часом надто велика перевага зовнішнього змісту над внутрішнім, «чиста» декоративність змушує глибокий сенс, внутрішній зміст твору ховатися або відходити на задній план; ще небезпечнішим є намагання перебільшити, посилити напруження, контраст, щоб вразити читача, глядача,— це призводить до надмірного замилування формою; у літературі — до переобтяження творів формальними елементами.