Усний журнал

 «Україно, квіте любий, сонячная руто…» (Україна у житті та творчості зарубіжних поетів)

  Мета: ознайомлення учнів зі зв’язками відомих зарубіжних письменників з Україною та зацікавлення творчістю авторів, чия творчість та життя були пов’язані з Україною.

  Обладнання: мультимедійна презентація, музичний супровід.

  Слово вчителя.  Українська тема була помітним  і значним явищем у розвитку світової літератури  впродовж ХІХ – ХХ ст.  Образ України, її природа, героїчне минуле були предметом розгляду і творчих пошуків для багатьох письменників : Миколи Гоголя, Олександра Пушкіна,  Джорджа Байрона, Адама Міцкевича,  Райнера Марії Рільке та інших.

 

            Українські сторінки життя і творчості Адама Міцкевича

   Починаючи з 20-х років XIX ст., твори Міц­кевича широко відомі в Україні. Ними за­хоплювалися Т. Шевченко і Леся Українка, М. Коцюбинський та І. Франко. Україн­ською мовою його твори перекладали П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський, пізніше П. Тичина, М. Бажан і найбіль­ше — М. Рильський.

   Київ, Стеблів, потім Одеса, Крим, Харків... Тут пролягали шляхи хоч і вимушеної, але ж якої захоплюючої й корисної для Міцке­вича мандрівки українською землею. Спо­мин про це залишився на сторінках поеми «Пан Тадеуш».

   За допомогою російських друзів Міцкевич одержує призначення на роботу в Одесу, звідки виїжджає в Крим. У результаті цієї подорожі з'явилася збірка «Кримські соне­ти», куди увійшло 18 поезій.

   Міцкевича причарувала й волинська при­рода, яку він оспівав у своїй творчості. Ба­лада «Світязь» — один із найпрекрасніших творів поета, побудований на матеріалі слов'янської історії.

   Читання напам’ять сонетів А.Міцкевича.

                        Володимир Маяковський про Україну

   13 січня 1924 року в газеті «Пролетарська правда», що виходила у Києві, було надру­ковано оголошення: «Товаришу Маяков­ський! Робітничі кореспонденти чекають на  вас у своєму клубі 13 січня о 1 годині дня».

   Після відвідин клубу молоді київські пое­ти запропонували зарахувати Маяковського кореспондентом газети «Пролетарська  правда», російський поет дякував й обіцяв писати. Обіцянку він виконав. 2 березня газета опублікувала його вірш «Київ». У поезії Маяковський говорить про історію давнього міста.

   А у 1926 році В. Маяковський написав чудовий вірш «Долг Украине», в якому він звинувачує російських обивателів в обмеженості знань про Україну і радить їм усім  вивчити українську мову та краще пізнати  українську культуру:

А что мы знаем

о лице Украины?...

...Кроме двух

прославленных Тарасов —

Бульбы

и известного Шевченка,—

ничего не выжмешь,

сколько

ни старайся...

 

Україна в житті та творчості Афанасія Фета

   Життя багатьох російських поетів пов'язане з Україною. Ця земля справила велике враження і на російського поета Афанасія Афанасійовича Фета. 21 квітня 1845 року він пішов на військову службу. Його полк розташовувався в Україні на межі Київської та Херсонської губерній. Військова служба — не найкраще місце для поетичної творчості, тому за 1845 рік Фет напи­сав лише п'ять віршів, у яких відбилися враження про Україну.

Теплый ветер тихо веет,

Жизнью свежей дышит степь,

И курганов зеленеет

Убегающая цепь.

А про Дніпро Фет згадував у багатьох віршах, коли вже покинув Україну.

Светало. Ветер гнул упругое

стекло

Днепра, еще в волнах

не пробуждая звука...

  А закінчується цей вірш справжнім освід­ченням Україні у коханні: «Остался б здесь дышать, смотреть и слушать век...»

   В Україні розквітло й кохання поета до Марії Лазич, яке закінчилося трагічно, але назавжди залишилося в душі Фета.

Читання віршів А. Фета.

Українське коріння Володимира  Короленка

   Життя і творчість Володимира Галактіоновича тісно пов'язані з Україною: народився він у Житомирі, у Рівному навчався  у місцевій гімназії, останні 20 років провів у Полтаві. Історія та культура України, талановитість і душевна щедрість українського народу відобразилися у багатьох його  творах на українську тематику. Досить згадати «Сліпого музиканта», «Судний день»,  «У поганому товаристві», «Історія мого сучасника», «Ліс шумить».

   Проте Короленко не обмежувався лише написанням творів на українську тематику.  Він брав найактивнішу участь у суспільному  житті України, допомагав голодуючим, захищав невинно засуджених, боровся проти  національної ворожнечі, в роки реакції сміливо виступав проти смертних вироків.

   У жовтні 1905 року над Полтавою нависла небезпека єврейського погрому. І живим, і друкованим словом письменник прагнув утримати співгромадян від звірства. І домігся свого — погрому не було.

 

Закоханий в Україну Райнер Марія Рільке

Земля без меж, вітри , рівнини,

Лісів там тіні старовинні

Й незмірна неба височінь.

Пливуть тобі назустріч села

І знов зникають вдалині,

Немов прожиті щойно дні

             Чи пісня дзвонів  невесела 

 

   Поет любив мандрувати. У1907 році Рільке  познайомився з Лу Андре Саломе, дочкою генерала російської армії французького походження. Разом з нею він у 1910 ро­ці подорожував Росією та Україною. Поет із зацікавленістю знайомився з Києвом, Дніпром, доїхав до Кременчука, Полта­ви, Харкова. Рільке був вражений красою  української природи, народними піснями.  Україна змальована ним як чудовий край  безмежних просторів із героїчним минулим, багатою історією:

      Земля без меж, вітри, рівнини,

      Лісів там тіні старовинні

      Й незмірна неба височінь,

      Пливуть тобі назустріч села...

   Рільке закохався в Київ, вважав його «близьким до Бога». Особливо багато вражень отримав від Софіївського собору, Києво-Печерської лаври. Враження вилилися у збірки «Часослов» і «Розповіді про Господа Бога».  Рільке вражають кургани, що височіють над  степом. Кургани — могили минулих поколінь. Він захоплюється староукраїнською літературою та Гоголем.

   Пошуки духовного провідника приводять  Рільке до Канева, на могилу Т. Г. Шевченка.

 

Українські адреси Анни Ахматової

«Я народилась 11(23) червня 1889 року під  Одесою. Мій батько був інженер-механік флоту», — так починаються спогади російської поетеси Анни Ахматової. З Україною пов'язано багато її спогадів та віршів. У Києві вона закінчила гімназію, одружилася, почала писати вірші. Київські святині — Софійський Собор, Лавра - згадувала вона неодноразово.

   Гулом полны алтари и склепы,

   И за Днепр широкий звон лежит.

   Так тяжелый колокол Мазепы

   Над Софийской площадью

                   гудит. (1921)

  У спогадах Ахматової згадується й Севас­тополь: «Каждое лето я проводила под Се­вастополем, на берегу Стрелецкой бухты, и там подружилась с морем. Самое сильное впечатление этих лет — древний Херсонес, около которого мы жили».

  Тричі бувала Анна Андріївна на Поділлі — у Слобідці Шелеховській. Тут жили її мати й тітка, тут вони й поховані. Анна Ахматова якось зізналась українському поето­ві Миколі Бажану: «А ви знаєте, в мене ж є українська кров. Мій батько — родом з козацької старшини. Народилася в Оде­сі, в Києві закінчила гімназію. Там зустрі­лася з українською мовою, але зустріч була поверхова».

   Читання поезій.

Українські мотиви у творчості Сергія Єсеніна

  З малих років знав С. Єсенін «Кобзаря» Т. Шевченка, який допоміг йому зрости ду­ховно, глибше пізнати самого себе, історію свого краю, плекати любов до матері. «Шев­ченко відкрив мені очі, збагатив душевно, примусив уважніше ставитись до поетич­ного слова»,— говорив С. Єсенін. А сестра поета згадувала, що Сергій майстерно чи­тав вірші, особливо добре виходили в ньо­го «Гайдамаки» Шевченка.

   Відомо, що 18-річний молодий поет не тіль­ки читав і знав напам'ять уривок з поеми Т. Шевченка «Княжна», а й опублікував його переклад у журналі «Село» 1914 року.

 Село! В душе моей покой.

 Село в Украине дорогой.

 И, полный сказок и чудес,

 Кругом села зеленый лес.

 Цветут сады, белеют хаты,

А на горе стоят палаты,...

  Сергій Олександрович Єсенін бував у Ки­єві в 1919 році, а наступного року виступав у Харкові. Поезія російського лірика завжди користувалася увагою читачів. Перші переклади його віршів українською з’явилися у 1925 році: в «Анталогії російської поезії в українських перекладах»(1925) були надруковані шість віршів Єсеніна у перекладі М.Бажана, Ю.Яновського, згодом перекладали В.Сосюра, В.Коломієць, Д.Павличко. Українські письменники присвячували свої вірші С.Єсеніну.

Читання поезій С.О.Єсеніна,  Д.Павличка «У хаті Єсеніна»

 

Зв’язки О.С.Пушкіна з Україною 

Тиха украинская ночь.

Прозрачно небо. Звезды блещут.

Своей дремоты превозмочь

Не хочет воздух. Чуть трепещут

Сребристых тополей листы.

Луна спокойно с высоты

Над Белой Церковью сияет

И пышных гетьманов сады

И старый замок озаряет

 

Більша частина заслання Пушкіна минула в Молдові, в Кишиневі, проте першим пунктом його перебування на півдні став Катеринослав (Дніпропетровськ). Побував він у Олександрівську (Запоріжжі), проїжджав через українські причорноморські степи, був на Кубані, де мав можливість спостерігати за жит­тям та побутом українських чорноморських козаків. Тривалий час жив у Криму, близько року- в Олесі. Бував також у Києві, Тульчині. Немало часу провів у Кам'янці (нині райцентр Чер­каської області).

Українські краєзнавці підрахували, що поет здійснив 18 по­їздок Україною, побував у 124 населених пунктах Чернігі­вської, Полтавської, Катеринославської, Херсонської, Київсь­кої та Волинської губерній.

Взимку 1820-1821 року Пушкін, незважаючи на заборону, прибув до Києва. Софійський собор та Києво-Печерська лав­ра справили на поета величезне враження, які згодом лягли в основу сюжету поеми "Полтава". Відвідання могили князя Олега надихнули на створення "Пісні про віщого Олега" та  написання поеми "Руслан і Людмила".

Час південного заслання став продуктивним періодом для Пушкіна-поета. Тут він написав чимало віршів, поеми "Кав­казький бранець", "Брати-розбійники", "Бахчисарайський фон­тан", почав поему "Цигани" й роман у віршах "Євгеній Онєгін"..

Власне "українським твором" Пушкіна можна вважати "Пол­таву". Безперечно, цей твір, написаний у 1828 р., задумував­ся раніше, ще під час перебування на півдні. Враження від України, її природи   звучать у "Полтаві". У ній Пушкін свідомо дискутує з Байроном і особливо з Рилєєвим, які зображали Мазепу позитивно, репрезентуючи його як борця за волю Ук­раїни. Пушкінська "Полтава" уславлює суперника Мазепи —  царя Петра.

Особливий період в засланні Пушкіна —життя в Одесі. Три­надцять місяців прожив Олександр Сергійович у цьому місті, де було створено понад 30 ліричних поезій, завершено роботу над поемою "Бахчисарайський фонтан", написано два з поло­виною розділи роману "Євгеній Онегін".

У цьому місті Пушкін пережив високе і палке кохання до  однієї жінки. Через багато років у Петербурзі він зустріне її, і тоді з’явиться прекрасний вірш «Я вас кохав…»(1829).

Звучить романс «Я вас любил»

Щодо творчих й дружніх стосунків з кращими представника­ми української інтелігенції, то Пушкін був у близьких стосунках із українцями М. Маркевичем, М. Максимовичем, Д. Бантишем-Каменським, Орестом Сомовим, допомагав Миколі Гого­лю увійти в російську літературу. Відомо, що Гоголь обожнював Пушкіна.

Цікавим фактом є те, що дружина поета, Наталія Гончарова, була праонукою знаменитого українського гетьмана Петра Дорошенка.

Читання поезій О.С.Пушкіна.

 

Україна в житті та творчості Михайла Булгакова

   Миха́йло Опана́сович  Булга́ков народився 3 (15) травня 1891 р у Києві  і був першою дитиною у сім'ї. Перше оповідання «Пригоди Світлана» було написане, коли автору виповнилося сім років. Сім'я часто змінювала адреси в пошуках зручніших квартир: Госпітальна,  Волоська,  Діонісівський провулок, Кудрявська вулиця та інші.

 Київ займав особливе місце в житті та творчості письменника. Про це він сказав у ліричному нарисі "Київ-місто". Андріївський узвіз, 13, де впродовж тривалого часу мешкала родина Булгакова і де відбувалася дія "Білої гвардії" та "Днів Турбіних", перетворено на літературно-меморіальний музей, відомий в Європі.

  Час все розставив по своїх місцях, підтвердив слова «Рукописи не горять». Понині звуть його люди Майстром, шанують за незламний дух свободи і правди в роки тяжкої диктатури, пам'ятають його як людину, який розповів світові про свою любов до міста, пронесену через все життя.

    «Ах, які зірки в Україні. От майже сім років живу в Москві, а все ж таки тягне мене на батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді болісно в поїзд… і туди. Знову побачити яри, занесені снігом, Дніпро… Немає гарнішого міста на світі, ніж Київ», — скаже в оповіданні «Я убив» доктор Яшвін, у якому легко вгадати автора.

 

Гоголь і Україна

   Народився 20 березня (1 квітня за новим стилем) 1809 року в селі Великі Сорочинці(зараз Миргородський район Полтавської області, Україна). Дитинство майбутнього письменника минуло в селі Василівці (тепер Гоголеве) в маєтку батьків.

 Навчався в Полтавському повітовому училищі, а потім у Ніжинській гімназії вищих наук, де вперше виступив на сцені гімназійного театру як актор і режисер-постановник вистав «Едіп в Афінах», «Урок дочкам», «Лукавін» та багатьох інших.

 У 1828 році Гоголь переїхав до Петербурга. Все своє життя Гоголь захоплюється історією, культурою України, що знаходить свій відбиток у його творах : «Вечори на хуторі біля Диканьки»,  «Миргород», «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала», « Та рас Бульба» .

 «…поет і тоді залишається національним, коли він пише про чужі події і чужі історії… Бо не мова визначає (хто ти за національністю), а погляд…»  - так писав Микола Гоголь – людина, яка стала  великим російським письменником , але з таким глибоким українським корінням.

   Україна щиро шанує свого видатного земляка. Пам’ятники споруджені у містах і селах. Меморіальні музеї у Сорочинцях, Миргороді, Ніжині, Києві.

«Я захоплююся заздалегідь, коли уявляю, як закиплять труди мої в Києві. Там скінчу я      історію України й півдня Росії і напишу всесвітню історію. А скільки зберу там легенд, повір'їв, пісень! Якими цікавими можна зробити університетські записки, скільки можна умістити в них подробиць, цілком нових про сам край!».

  Багато встиг Микола Гоголь за своє коротке 43 – річне життя. Та скільки ще залишилося  недописаним. Нам, сьогоднішнім, треба зберегти цей неоціненний скарб.

 

           Знайшов своє кохання в Україні

   Оноре де Бальзак  - великий французький письменник, автор  грандіозної   «Людської комедії» з її повістями і романами - «Втрачені ілюзії», «Кузина Бетта», «Кузен Понс», «Розкоші і злидні куртизанок», «Гобсек», «Шагренева шкіра», «Полковник Шабер», «Євгенія Гранде», «Історія величі і падіння Цезаря Білото». Та  найбільш захоплюючою є  історія  кохання  Бальзака і Евеліни Ганської.

   У 1832 р. письменник отримав листа, що надійшло з Одеси за підписом «Іноземка» з приводу його роману «Тридцятирічна жінка». Авторка послання була багата польська поміщиця Евеліна Ганська, власниця маєтку  у Верхівні, поблизу Бердичева. Письменник почав листування з жінкою, а згодом зустрівся з нею у Швейцарії. Ганська була вродливою вельможною жінкою. Між письменником і нею зав'язались дружні стосунки, які невдовзі переросли в справжнє кохання. Вони не могли одружитись, адже Евеліна мала чоловіка.

  «Я побачив малий Лувр, грецьку святиню, позолочену  призахідним сонцем, що височіла над долиною, третьою долиною по дорозі від кордону», - таке залишив нам враження про  село Верхівня Оноре де Бальзак.

  У 1850 році Бальзак за 5 місяців до своєї кончини повінчався з Евеліною в Бердичеві. Одним зі свідків був граф Георг Мнішек, з родини російської цариці Марини Мнішек. Після церемонії Бальзак заявив Евеліні: «Ура! Я зробив те, чого не зміг Бонапарт! .. У твоїй особі я підкорив Росію».

З Україною в серці

   Навесні 1893 Купрін їде до Києва, де співпрацює в київській щоденній пресі, а потім у житомирських, одеських газетах. За час свого п'ятилітнього перебування в Україні, з 1894 року, він друкувався в газетах «Киянин», «Київське слово», «Волинь» (Житомир), «Одеські новини». Написані для київських газет нариси склали цикл «Київські типи», що викликають інтерес і донині.

  У автобіографії, опублікованій у 1913 році, Олександр Іванович так пригадує роки своєї київської молодості (1894— 1896 рр.): «Я оказался в положении институтки, которую ни с того ни с сего завели бы в дебри лесов и оставили бы без одежды, пищи и компаса. Вдобавок самое тяжелое было то, что у меня не было никаких знаний, ни научных, ни житейских».

   Якщо ми уважно перечитаємо такі відомі речі Купріна, як «Молох», «Олеся», «Гамбрінус», «Яма», «Поєдинок», «Лістригони», то, безумовно, побачимо в них дуже точно і художньо яскраво відтворені картини реального життя різних регіонів України (Волинь, Київ, Донбас, Поділля, Одеса, Крим...). Купрін охоче визнавав: «В учители жизни я не гожусь. Для многих людей я просто добрый товарищ и занятный рассказчик, вот и все».

   Але це — свідчення скромності письменника. Насправді ж творчість цього чудового художника, яка вчить нас любити життя (Олександр Іванович часто образно порівнював його з рікою), навчає чистоті та благородству почуттів, душевній стійкості — було і залишається дорогоцінним надбанням світової культури.

 

«У мені тече українська кров…»

  “ Україна дорога і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику і прекрасну пісню, сповнену чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав світові такого титана, як Тарас Шевченко,” — писав А. Чехов А. Кримському  “ Що за місця! Я просто зачарований! Крім природи, ніщо так не вражає в Україні, як народне здоров’я, високий ступінь розвитку селянина, котрий і розумний, і музикальний, і тверезий, і моральний, і завжди веселий,” — записав А. Чехов після подорожі по Україні.
   Життя й творчість А. П. Чехова були тісно пов’язані з Україною. Антон Павлович приїхав до Ялти 1898 року в зв'язку з погіршенням стану здоров'я, побудував тут власний будинок..Навколо нього письменник розбив парк, у якому було 180 видів рослин.
   У Криму Чехов А. П. зустрічався із Л. Толстим, О. Горьким, І. Буніним, О. Купріним, В. Короленком. Кримські враження згодом ввійдуть в оповідання "Довгий язик", "Дама з собачкою", "Архієрей", "Студент", "Нова дача", "Душечка", "Наречена", п'єси "Три сестри" та "Вишневий сад".

   І цінували його творчість українські письменники М. Коцюбинський, І. Франко. Багато літераторів (М.Коцюбинський, Х.Алчевська, Б.Лазаревський) присилали Чехову книги з посвятами. М. Грушевський друкував переклади творів письменника в журналі "Літературно-науковий вісник" (видавався з 1898 року у Львові). Такі двосторонні зв'язки невипадкові. Родина Чехова має глибоке українське коріння - його бабуся по батьковій лінії Є.Шимко була українкою (Таганрог). У дитячі роки українська мова постійно звучала в родині Чехових.

  Ставши письменником, Антон Павлович завжди обирав "приснолисту Україну" місцем літнього відпочинку. Бував він у Харківській та Полтавській губерніях. У Львові він придбав твори Т. Шевченка. Навесні 1887 р. він подорожував по Донецькому краю, у 1888–89 рр. двічі проживав під Сумами: мандрував, спостерігав народне життя, працював над прозою та драматургією. В Сумах Харківської губернії в садибі Линтварьових, де Чехов жив на своїй літній дачі 1888 року, він жадібно вбирав звуки й фарби нового для себе життя, працював над оповіданнями і п’єсами. Чехов бачив у погідній сумській природі і нехитрому житті втілення духовної чистоти, цілісності і доцільності – все, чого так шукатимуть і за чим тужитимуть його герої. Сумські враження використані в оповіданнях "Іменини", "Нудна історія", п'єсах "Лєший" та “Чайка”.
  Музей у Ялті закладено після смерті письменника в 1921 році з ініціативи сестри Марії Чехової, яка прожила в Ялті до 1960-х років. Ще відкрито музей у Сумах.
У наш час п'єси Чехова входять до репертуару театрів України. У Криму присуджується літературна премія імені Чехова, знімаються художні та документальні фільми за творами письменника.

   У своїх оповіданнях „Степ”, „Людина у футлярі”, „Іменини” письменник відобразив людей та природу України. Захоплювався “Кобзарем” Шевченка, знав і високо цінував творчість Котляревського, Карпенка-Карого, Кропивницького та ін. Він високо цінував діячів українського театру М. Садовського і М. Заньковецьку.
Отже, «у мені все-таки говорить хохлацька кров» (лист Чехова до Суворіна, 31.03.1892).