Артюр Рембо. Художній світ поезії. Асоціативно-чуттєва картина Всесвіту у віршах «Відчуття», «Голосівки». Розкодування змісту у вірші «П’яний корабель»

 

Рембо, перебудувавши всю поетику,

зумів знайти шлях до найшаленішої краси.

Пабло Неруда

 

 

Народився Рембо в 1854 році в містеч­ку Шарлевілі в родині кадрового офіцера, який дуже мало приділяв уваги родині. Мати була суворою й не розуміла пори­вань сина. Юнак блискуче навчався в коледжі, уражаючи викладачів своїм поетичним талантом.

У 15 років він уже був автором надрукованих віршів. Наприкінці серпня 1870 року Артюр тікає до Парижа, щоб «особисто» допомог­ти поваленню імперії, але його повертають додому. Хлопець тікає ще кілька разів, навіть потрапить у лави озброєних захисників Паризь­кої комуни. Пише натхненні комунарські вірші, розробляє свою тео­рію «поета-ясновидця», яку ілюструє такими блискучими поезіями, як «П’яний корабель» та «Голосівки». Зустрічається з П. Верленом, і вони разом два роки мандрують Бельгією та Англією. Під час су­перечки Верлен прострілює руку Рембо й потрапляє до в’язниці. Ро­зірвавши стосунки з другом, Рембо завершив і видав свій останній твір — «Сезон у пеклі». У цій книзі-сповіді, сповненій гірких жалів і нарікань на самого себе, поет прощається з бунтарством, з «осяян­нями» і художньою творчістю. Збірку відзначає тонкий ліризм, рит­мічна організація прозового тексту, фрагментарність будови.

З 1874 року Рембо блукав світом, мандрував Європою. Потім виїхав до Африки й став торговельним агентом, відмовившись на­завжди від поетичної творчості. «Я спробував винайти нові квіти, нові зорі, нові види плоті, нові мови. Я повірив, що володію над­природною могутністю. І що ж!.. Я! Я, що вважав себе магом або ангелом, вільний від будь-якої моралі, я знову кинутий на землю з необхідністю шукати роботу, обіймати грубу дійсність!» — писав поет. Тяжко захворівши, він повертається на батьківщину й іде з життя в 1891 році в марсельській лікарні.

Перший період творчості А. Рембо був позначений впливом лі­рики Ф. Війона, В. Гюго, Ш. Бодлера та поетів-«парнасців» і пов’я­заний із романтизмом.

Другий період, символістський, ознаменувався створенням і втіленням у практику «теорії ясновидіння». Згідно з нею ми­тець, який прагне охопити у своїй творчості універсальне світове буття, мав розвинути в собі здатність до «ясновидіння» шляхом надзвичайного загострення почуттів та розвинення духовного зору. Для цього, на думку Рембо, прийнятні будь-які засоби, навіть заборонені. «Митець. сам шукає, сам виснажує себе всі­лякою отрутою, проте всмоктує їх квінтесенцію. Він стає най­більш хворим з усіх, найбільш злочинним, найбільш ученим з усіх учених! Адже він досяг невідомого!.. І нехай він згорить під час злету від нечуваних і несказанних речей: прийдуть нові трудівники, вони почнуть від тих горизонтів, де знесилено впав попередник!»

Виразне читання вірша А. Рембо «П’яний корабель» 

За течією Рік байдужим плином гнаний,

Я не залежав більш од гурту моряків:

Зробили з них мішень крикливі Індіани,

Прибивши цвяхами до барвних стояків.

На вантажі свої я не звертав уваги,-

Чи хліб фламандський віз, чи з Англії сукно,

І, ледь урвався крик матроської ватаги,

Я вирушив туди, куди хотів давно.

Скажено хлюпали припливи океанські,

А я, колись глухий, як мозок дітвори,

Все за водою плив! І заколот гігантський

Зняли Півострови, простори і вітри.

Моє пробудження благословили шквали.

Мов корок, танцював я на морських валах,

Що їх візничими утоплених прозвали,

І десять діб вогнів не бачив по ночах.

В сосновий корпус мій текла вода зелена,-

Солодка, як малим кисличний сік, вона,

Відкинувши убік і якір, і демено,

Блювоту вимила та плями від вина.

В настої зорянім, в Морській Поемі милій

Я плавав і ковтав зелену синь тоді,

Як мрець замислений вигулькує з-під хвилі,

Неначе тьмяний знак занурення в воді;

Там, раптом синяві підфарбувавши вири,

Повільні ритми й шал у днину осяйну,

П'янкіші од вина, потужніші за ліри,

Витворюють гірку любовну рябизну!

Я блискавицями роздерте небо знаю,

Прибої, течії, смеркання голубі,

Світанки, збуджені, мов голубині зграї,

І те, що може лиш примаритись тобі.

Я сонце споглядав у пострахах містичних,

Що зблисло згустками фіалкових промінь;

Буруни злі, немов актори драм античних,

Віконничний свій дрож котили в далечінь.

Я снив і бачив сніг серед ночей зелених,

Цілунок на очах морів, і гладь ясну,

І соків круговерть, хмільних і незбагненних,

Співочих фосфорів пробудження від сну!

Розлючені вали в звіриній істерії,

Що брали штурмом риф, уповні бачив я,

Не знаючи, що блиск од сяйних ніг Марії

Утихомирює захекані моря.

На берегах Флорид мені траплялось зріти

Квітки, подібні до пантерячих зіниць!

Мов сяйні віжки, сніп веселок розмаїтий

До лазурових1 стад стремів на повну міць!

'Я бачив, як шумлять драговини та верші,

Де в комишах гниє морський Левіафан!

Як падають у штиль гігантські хвилі перші,

Як даль врізається в бездонний океан!

 

Льодовики, сонця, і небеса, й заграви!

Гидотні обмілі серед рудих заток,

Куди обліплені комахами удави

Падуть у смороді з покручених гілок!

Хотів би показать я гомінкій малечі

Співочих риб, дорад, що блискотять між хвиль.

І піна вквітчана мої гойдала втечі,

І вітер додавав мені не раз зусиль.

А море - мученик у безбережнім світі -

Мене підносило на схлипах злих своїх,

Воно несло мені свої тінисті квіти,

А я, мов дівчина навколішках, затих...

І, взявшись на своїх бортах гойдати

їх чвари та послід, я, майже острівець,

Ледь задкував, коли в мої тонкі канати,

Шукаючи нічліг, чіплявся пухлий мрець!

Під гривою заток я - корабель пропащий,-

Закинутий у вись етерну без птахів,

Звідкіль ні монітор, ні парусник найкращий

Не вирвуть острова, що від води сп'янів;

Я, що в бузковій млі повільно так пролазив,

Довбаючи, як мур, червоний небокрай,

Де видно - о нектар солодких віршомазів! -

Небесні сопляки та сонячний лишай;

Я, весь плямований вогнистою дугою,

Що мчав і гнав ескорт із коників морських

(Ультрамаринове склепіння наді мною

Валилось, плавлячись у вирвах вогняних),

Я, жахом пройнятий, бо округ потойбічний

Тремтів од ревища Мальштремів та Биків,

Ясних застиглостей вивідувач одвічний,-

Я за Європою прадавньою тужив!

Архіпелаги зір та острови незнані

Я зрів, де небеса відкриті для плавців:

- В такі-от ночі ти дрімаєш у вигнанні,

О зграє злотих птиць, Снаго прийдешніх днів?

Доволі плакав я! Жорстокі всі світання,

Гіркі усі сонця й пекельний молодик;

Заціпило мені від лютого кохання.

Нехай тріщить мій кіль! Поринути в потік!

За європейською сумуючи водою,

Холодну та брудну калюжу бачу я,

Де вутлий корабель, як мотиля весною,

Пускає в присмерку засмучене хлоп'я.

І я, купаючись у ваших млостях, хвилі,

Не можу більше йти в кільватері купців,

Під оком злих мостів я пропливать не в силі,

Ані збивать пиху з вогнів і прапорів.

 

 

 Обмін враженнями 

Як ви вважаєте, що символізують корабель, море та інші образи поезії?

 

  У центрі твору — символічний образ корабля-людини, що ототожнюється із самим поетом. Корабель стрімко не­сеться безмежним морем без керма й вітрил назустріч невідомому, можливо, власній загибелі. На його шляху виникають дивовижні морські пейзажі, і читачеві важко збагнути, реальні вони чи є тіль­ки витвором буйної фантазії поета.

Поява цього твору визначила формування нової поетичної систе­ми, яку характеризують посилення метафоричності, поява «зашиф­рованих» образів, що допомагають читачеві «уявити невимовне».

 

 Тема вірша А. Рембо «П’яний корабель»: мандри душі особи­стості у світі своєї уяви та в житті.

 Композиція: загибель команди ^ втрата керування кораблем ^ уявні мандри ліричного героя в морській стихії ^ відмова від пра­гматичного життя.

 Конфлікт: зовнішній конфлікт — зіткнення ліричного героя зі стихією та буденністю; внутрішній конфлікт — боротьба в душі ге­роя, її духовне пробудження у світі мрій.

 Зміст назви твору: сп’яніння від стихій життя; використання метафори.

 Символіка вірша: море-символ життя, почуттів, поезії; зелений та синій кольори — символи надії на щасливе майбутнє.

 Провідні мотиви: утвердження життя, свободи, гімн творчій уяві.

Polatus mela com est:


Maecenas vestibulum mollis diam. Pellentesque ut neque. Pellentesque habitant morbi tristique senectus et netus.

Proin sapien ipsum, porta a, auctor quis, euismod ut, mi. Aenean viverra rhoncus pede. Pellentesque morbi habitant morb.

ООО «Компания» | ул. Пушкина 100 | 101000, Москва 

email: company@mycompany.com