«Поетичне мистецтво» Поля Верлена як віршований маніфест символізму.

Художньо-смислове новаторство «поезії душі» П. Верлена.

Найбільш оригінальній, грішний, містичний.

Найбільш натхненний і справжній серед сучасних поетів.

Анатоль Франс

Поль Верлен народився в місті Мец у сім’ї військового інженера. Дев’ять років він навчався у школі Ландрі, яку закінчив із дипломом бакалавра словесності. У Парижі, куди родина переїхала після відставки батька, юнак записався до університету на юридичний факультет. Але облишив навчання, адже професія адвоката його не цікавила. У 1864 році він вступив на службу до страхового товариства, потім до мерії та до міської ратуші.

Ще в 14 років виявилася його літературна обдарованість. У 1863 році було надруковано його перший вірш. Незабаром Верлен приєднується до парнасців.

Виходять перші збірки поета — «Сатурнічні вірші» та «Галантні святкування» (або «Вишукані свята»), на яких позначився вплив ще одного літературного вчителя Верлена — Ш. Бодлера.

Верлен підтримує Паризьку комуну. Побоюючись переслідувань, виїжджає з Парижа. У цей час знайомиться з юним поетом Артюром Рембо. Упродовж двох років вони мандрують країнами Європи. Посварившись з Артюром, Верлен вистрілив із пістолета й поранив його. За що отримав два роки ув’язнення. У в’язниці Верлен намагався переосмислити своє життя, очиститися, повернутися до Бога. Але надто сильними були його негативні пристрасті, щоб утриматися від морального падіння.

Як не дивно, але саме на цей час припадають найвизначніші поетичні досягнення — виходять друком збірки «Романси без слів», «Мудрість», «Давно і нещодавно», серія статей «Прокляті поети» та ін.

Із середини 1880-х років поета переслідують хвороби. Але він створює чимало нових поетичних збірок — «Кохання», «Паралельно», «Присвяти» та ін., автобіографічну прозу, п’єси. Кілька разів він подорожує до Нідерландів та Бельгії з програмою публічних виступів. У 1896 році поета не стало.

Верлен у своїй поезії прагне виразити миттєві враження, відтворити у нюансах та напівтонах швидкоплинне почуття (імпресіонізм), а з іншого — надає цьому враженню символічних, узагальнених значень, вибудовує систему «відповідностей» між зовнішнім і внутрішнім світами (символізм).

Виразне читання поезії П. Верлена «Поетичне мистецтво» 

Обмін враженнями

♦ Яку найпершу вимогу ставить автор до поетичного слова?

♦ Як ставиться автор до чітких, ясних барв, що пропонує?

♦ Що говорить поет про порушення проблем сьогодення, наскільки вони, на його думку, сумісні з поезією?

♦ Як автор ставиться до прийомів риторики, рим, із чим їх порівнює?

♦ Який зміст вкладає, на вашу думку, поет у слово «література»?

Вірш П. Верлена «Поетичне мистецтво» став поетичним маніфестом символізму. Написаний 1874 року, а надрукований 1882. «Найперше — музика у слові» — такою є головна теза поета. Поняття музикальності він трактує досить широко. Це подолання в поезії всього, що заважає ліричному самовираженню: законів логіки, звичайних форм віршування, точності змісту. Поет, за Верленом,— медіум, яким керує інтуїція, а не логіка.

У цьому ж році (1874), крім «Поетичного мистецтва», вийшла збірка П. Верлена «Романси без слів», що складається з трьох розділів: «Забуті арієти», «Бельгійські пейзажі» та «Акварелі».

Серед дев’яти «забутих арієт» (арієта — невелика арія, проста за викладом і пісенним характером мелодія) найвідомішою є поезія «Так тихо серце плаче» (переклад М. Рильського).

Виразне читання поезії П. Верлена «Так тихо серце плаче»(напам'ять)

Так тихо серце плаче,

Як дощ шумить над містом.

Нема причин неначе,

А серце ревно плаче!

О, ніжно як шумить

Дощ по дахах, по листю!

У цю тужливу мить

Як солодко шумить!

Відкіль цей плач. Не знати,

В осиротілім серці?

Ні зради, ні утрати,—

Відкіль журба, не знати.

Найтяжчий, певне сум,—

Без гніву, без любові,

Без ревнощів, без дум —

Такий нестерпний сум.

Переклад М. Рильського

Обмін враженнями

♦ Який настрій навіює ця поезія?

♦ Про що цей вірш — про природу чи стан людської душі?

♦ Які принципи автора, проголошені в «поетичному мистецтві» відбилися у творі?

За удаваною простотою вірша простежується велика майстерність автора, його новаторство, відкриття «поезії душі». Верлен використовує все багатство фонетики французької мови, що викликає труднощі у перекладачів. Поет широко використовує алітерацію (повторення одних і тих же приголосних), асонанс (повторення однакових голосних), гру однокорінних слів, тавтологічні рими-повтори. Складна система римування поєднується з простим розмовним синтаксисом: речення короткі, часто неповні, це вигуки та скарги: «О, хлюпотіння зливи по крівлях, по землі!», «З відчаю хоч кричи! Печалюсь без причин». Гнучкості реченням додає і такий прийом, як перенесення рядка: «Любов й зненавиди нема, а дітись ніде!»

У вірші всього шістнадцять рядків, а розкривають поезію цілої душі.

Узагальнююче завдання:

Вставте пропущені слова у висловлювання М. Горького про П. Верлена та прокоментуйте його:

 «У його завше меланхолійних віршах, що............... глибокою тугою, достотно    волання відчаю, біль чутливої та ніжної душі, яка несамовито бажає світла, бажає чистоти, шукає Бога — та не знаходить: хоче................. людей — та не в змозі».

 (Слова для довідки: а) стають, бачиться, знати; б) тріпочуть, знаходилося, замовчувати; в) хвилюють, літало, покинути; г) бринять, чулося, любити.)