Стендаль. (1783—1842).

 Життєвий і творчий шлях, світоглядно-естетичні позиції письменника, їх втілення у творчості.

Складання хронологічної таблиці життя і творчості Стендаля 

Дата	Події	Формування світогляду, естетичних позицій
23 січня 1783 р.	Народження Анрі-Марі Бейля в родині багатого адвоката в Греноблі. Смерть матері; абат- вихователь. Відчуження батька, вплив дідуся	Формування ненависті до релігії, пошук нових ідеалів, цінування щирих почуттів
1797р.	Навчання у Центральній школі в Греноблі	Спостереження за формуванням ідеології буржуазної держави, що народжувалася, об’єднуючи гроші, владу й підприємництво
1800 р.	Невдала спроба вступу до Політехнічної школи. Париж. Вступ на службу до армії Наполеона	Захоплення Наполеоном — ідеальною постаттю людини, яка досягла успіху в житті завдяки власним здібностям та наполегливості
1802 р.	Відставка з армії. Рішення стати письменником	Формування критичного ставлення до ідеалу
1812р.	Знову на службі як офіцер-інтендант наполеонівської армії. Перебування в Росії	Розчарування в ідеалі, прагнення до справедливості
1814 р.	Падіння Наполеона. Приїзд до Інталії. Життя, плідна письменницька праця	Переконання в тому, що мистецтво — сила, що здатна перетворити світ та поліпшити його
1831 р.	Роман «Червоне і чорне»	Прагнення усвідомити головні принципи мистецтва й життя
1839 р.	«Пармська обитель»	Осмислення долі «природної людини», суперечностей між законами суспільства й природи
22 березня 1842 р.	Смерть Стендаля	Роздуми над тим, чи сумісні людські закони із законами природи

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Xудожній світ Стендаля характеризується:

• зображенням внутрішнього життя героїв, їх пристрастей та почуттів, аналізом психології людських взаємин;
• протиставленням буржуазної цивілізації природній людській вдачі;
• переплетенням в долях героїв авантюрного та героїчного начал;
• усебічним розробленням теми кохання;
• відкиданням пишномовності, широким використанням символіки.

Роман  «Червоне і чорне». Анкета роману. 

 

Автор Фредерік Стендаль.

Назва «Червоне і чорне. Хроніка ХІХ ст..»

Країна  Франція.

Рік написання 1831.

Художній метод: класичний реалізм.

Жанр: соціально-психологічний роман; роман "єдиного героя"( усі події' та образи згруповано навколо одного героя.).; роман виховання. Філософська основа роману - Сенсуалізм – тільки пристрасть спонукає людину до дій і подвигів.

Ідейно-художній центр роману: життєві іспити Жульєна Сореля.

Тема: трагічна доля талановитого плебея у Франції доби Реставрації.

Художній час — доба Реставрації ЗО –і рр.ХІХ ст.

Художній простір — Франція(від провінції до столиці).

Сюжетний час роману. Лінійний — немає ліричних відступів, порушень хронології  подій.

Конфлікт:між почуттями і розумом; талановита особистість і суспільство.

Проблематика:

- проблема молодої людини з народу, яка не може реалізувати свої здібності;

- проблеми політики, релігії, морально-етичні.

Композиція. Оповідь ведеться від третьої особи, кожен розділ має епіграф, який визначає його головну ідею.

Роман складається з 2-х частин, однак у житті героя можна виділити 3 етапи: Вєр'єр, Безансон, Париж.

Кожен з них має однакову структуру: прибуття, адаптація до середовища, налагодження взаємин, зовнішній і внутрішній конфлікти — катастрофа, -хронікально-лінійний характер (біографія героя) - історія духовного життя героя, становлення його характеру в складній і драматичній взаємодії із соціальним середовищем.

Головне - дія внутрішня, яку перенесено в душу і розум героя: перед кожним вчинком, від якого залежить подальший розвиток подій, Жульєн Сорель доскіпливо аналізує кожну ситуацію і себе в ній.

Елементи сюжету:

Зав’язка – гувернер у мера; "розкішна церква" – це зовнішнє багатство, до якого   прагне Сорель; церква – темна, оббита червоною тканиною.

Розвиток дії – кохання до пані де Реналь;

-лицемірство у семінарії;

-у салоні де Ла Моля;

-кохання Матильди.

Кульмінація – постріл у пані де Регаль; в’язниці.

Розв`язка – суд; "нова церква" – відкриття, яке зробив Сорель у своїй душі.

Система образів:

Мешканці провінції- містечка Вер'єр: дворянство - пани де Реналь;

буржуазія - Вально, Фуке; духовенство - абат Шелан;

міщанство - Сорелі, полковий лікар армії Наполеона та суддя.

Духовенство Безансона: семінаристи; абати: Пірар, Фрілер, Милон, єпископ Агдський.

Вища аристократія Парижа: родина маркіза де Ла-Моль і відвідувачі його салону.

Художні особливості, самоаналіз, психологізм,  внутрішні монологи, антитеза  (протиставлення двох світів).

Психологізм роману:головні події відбуваються у душі та розумі героя; завдяки внутрішнім монологам, ми переживаємо справжню історію людської душі.

Символіка назви роману.Сенс  назви твору.

"...час має свій колір", — вважав письменник. "Червоне і чорне" - це і чорно-червоне поле рулетки, що притягає гравця, який шукає щастя, випробовує долю; і колір сутани священика та військового мундира; колір реакції, мороку, смерті - і крові, колір революції. Час поєднав у собі ці кольори: червоне і чорне.

  

Червоне	Чорне
Жюльєн Колір форми солдатів наполеонівської армії; життя, вогонь, пошуки самого себе, потяг до подвигу, любов мрія революція життя	Сорель сутана (чорні костюми) смерть життя задля користі, гра на публіку плазування, ненависть реальність реакція смер

 

Літературне життя Франції XIX ст.

 Франція - батьківщина геніїв світового значення, арена бурхливих історичних подій, вишуканих смаків... І ще багато-багато подібного можна сказати про країну, за площею та чисельністю населення схожою на нашу.

Падіння Наполеона у 1814 р відкрило нову сторінку в історії країни, період Реставрації - повернення на трон Бурбонів – спочатку Людовіка XVIII, далі – Карла X. Однак спроби революцій завершились згодом поваленням монархії. Революція 1830 р. скинула династію Бурбонів, на трон був посаджений король Луї Філіп Орлеанський. Але наступна революція 1848 р покінчила із монархією Луї Філіпа.

 Основним напрямом у мистецтві та літературі цього періоду був романтизм та реалізм..

Романтизм – літературно-мистецький напрямок, який сформувався на межі ХVIII та ХІХ століть.

Характерні ознаки:

відмова від реалістичного зображення дійсності;

увага до внутрішнього світу людини;

неприйняття буденності;

захоплення містичним, фантастичним, звернення до фольклору, міфології, зображення екзотичних країн.

 Головний герой – людина великих пристрастей, здатна на незвичайні дії, занурена у свій внутрішній світ, іноді дивакувата. Герой завжди індивідуалізований.

 

Реалізм – художній напрямок, що домінував в літературі та мистецтві у другій половині ХІХ ст.

Риси французького реалізму:

•  Негативна критика суспільства та окремих його представників, співчутливе зображення „маленької людини".
•  Широкий демократизм та показ усіх верств суспільства.
•  Увага до душевного життя людини, до почуттів: зародження та подальший розвиток психологізму в літературі.
• Зображення типових характерів, портретність.

 

Психологізм у літературі реалізму.

  Психологізм художнього твору – це звернення митця до внутрішнього світу своїх персонажів, їх думок, переживань, почуттів. Психологізм, як такий, наявний у кожному творі художньої словесності, адже, як правило, в центрі його опиняються історія життя, становлення характеру, формування особистості людини.

В реалістичній літературі внутрішній світ і поведінка героїв несуть на собі, як правило, печатку часу. Письменник нерідко показує пряму залежність їхніх соціальних, моральних та релігійних уявлень від умов існування в даному суспільстві, приділяє велику увагу соціально-побутовому фонові часу. Головним пізнавальним надбанням реалізму є зображення характерів та цілісного духовного життя особистості, виявлення ряду почуттів, притаманних різним типам особистості, душевних драм, - всього того, що складає життя людського духа. Отже, головним моментом при розгляді психологізму в реалістичній літературі є те, що реалістична образність має тенденцію до вираження внутрішнього світу в його безмежному змісті на основі зовнішньої реальності.

Художні відкриття прозаїків XIX ст., які звернулися до психології людини, мали надзвичайно велике значення для подальшого розвитку літератури. Відкриття людини як складного комплексу різних процесів і станів, малопомітних душевних порухів знаменувало собою появу нових рівнів художнього освоєння світу. Закономірно, що інтерес до внутрішнього світу людини став домінуючим у другій половині XIX ст. і майже впродовж всього XX ст.

 

Психологічні  відкриття у романі «Червоне і чорне».

   Роман „Червоне і чорне" за жанром є соціально-психологічним романом, своєрідним історико-філософським та морально-психологічним дослідженням, як суспільного життя, так і характеру окремої особистості, що формується під впливом реалій сучасного їй світу. Уперше в світовій літературі поряд із зовнішнім сюжетом в романі „Червоне і чорне" з'являється сюжет внутрішній: головна дія відбувається в душі та розумі героя. Це психологічні стани боріння, сум'яття, лицемірства, закоханості, замкненості, пристосовництва, зосередженості на собі та ін. Ними супроводжуються процеси становлення і формування характеру, самоствердження особистості, взаємодія із зовнішнім середовищем, вибір життєвого шляху і очікування смерті.

„Червоне і чорне" не просто історія загибелі ловця удачі, а трагедія героїчної за своїми здібностями особистості, якій „не дали змоги відбутися".

Стендаль широко, віртуозно використав новаторське відкриття – сповнений  драматизму внутрішній монолог для зображення всіх нюансів у роздумах та переживаннях Жульєна, пані де Реналь і Матильди де ла Моль – внутрішня  дія, продовженням якої є невіддільні від неї вчинки.

 Внутрішній монолог –  різновид монологу, в якому передаються внутрішні переживання персонажа замість опису зовнішніх реальних подій, ситуацій, що викликають ці переживання.

 Соціально-психологічний роман – різновид жанру роману, в якому відображено зіткнення внутрішніх прагнень героя із соціальними обставинами, досліджується зв’язок між духовним станом особистості та суспільними умовами, глибоко розкрито психологію персонажів, мотиви їхніх вчинків,роздуми, почуття, що свідчать про стан суспільства взагалі та його вплив на внутрішній світ людей.

 

Новаторські  відкриття Стендаля

 

• Уперше в світовій літературі поряд із зовнішнім сюжетом в романі „Червоне і чорне" з'являється сюжет внутрішній: головна дія відбувається в душі та розумі героя.
• Для Стендаля психології людини поза історією не існує, пізнати особистість для нього – означає проникнути у таємні закони історичних подій.
• Стендаль порівнював митця із „дзеркалом", яке „ відображає то небесну блакить, то брудні калюжі та вибоїни".
• Новаторське відкриття Стендаля – сповнений драматизму внутрішній монолог для зображення всіх нюансів у роздумах та переживаннях героїв.
• В  глибоко  інтелектуальному  образі  Жульєна – героя, для якого характерна напружена робота думки, знаходить вияв остаточна перемога нового способу зображувати людей.
• У  романі   стикаються  дві  точки  зору:   читач   бачить  усе,   що відбувається  у „Червоному і чорному", і очима Жульєна, і очима автора.
• Історії   формування   внутрішнього   світу   Жульєна   Сореля   підпорядкована і композиція роману. Вона має не тільки хронікально-лінійний характер (біографія героя),  а й включає в себе історію духовного життя героя, становлення його характеру в складній і драматичній взаємодії із соціальним середовищем.
• Форма оповіді, що ведеться від третьої особи з переключенням зі світу зовнішнього у світ внутрішній.
• Читач – свідок внутрішніх монологів героя.
• «Хроніка часу» поєднується з «хронікою життя» головного героя.
• Психологізм присутній у самій назві твору.

 

"Червоне і чорне" - не просто історія загибелі ловця вдачі, а трагедія героїчної за своїми здібностями особистості, яку спотворили, якій не дали змоги відбутися. 

 

 Людське життя, як і природа, сповнене контрастів. День та ніч, спека та мороз, добро та зло, молодість та старість, благородна мета та неблагородні засоби її досягнення. Такими контрастами пронизаний один із найкращих творів Стендаля «Червоне і чорне», про що свідчить уже сама його назва.

В основу роману «Червоне і чорне» (1831)  покладено реальну подію: вбивство юнаком низького походження — гувернером Берте — коханки, матері своїх вихованців. Але сам факт був лише поштовхом для задуму, у якому окрема людська доля стала синтезом вираження трагедії віку. У творі є підзаголовок: «Xроніка XIX століття» і зазначено час дії: 1827 рік. Такого в літературі ще не було: абсолютно конкретна реальність сучасної авторові доби скрупульозно відтворена, але не стільки в побутовому плані (звичаї, побут, інтер’єр), скільки в психологічному — як пошук обдарованою молодою людиною свого місця в житті, щастя, крах на цьому шляху через зіткнення з буржуазною дійсністю: суспільство вбиває молодих людей — вихідців із «низів», якщо вони намагаються реалізувати свою особистість, виділяються із середовища, що їх оточує.

Соціально- політичний аспект роману

Психологічний аспект роману

Дія роману відбувається за часів царювання Карла Х (1824-1830), коли феодально-клерикальна реакція досягла свого апогею. Ультрареалісти влаштовують зрадницькі змови проти народу, мріючи за допомоги іноземних інтервентів відродити давню пишність монархії. Єзуїти проникають в усі куточки Франції, обплутуючи її шпигунською сіткою й підкоряючи своїй владі душі людей. У романі Стендаля висвітлено майже всі сфери суспільного життя Франції останніх років Реставрації; про це свідчить і підзаголовок «Хроніка ХІХ століття»

Сюжет — це зовнішня канва; головні події відбуваються в душі героя. Завдяки внутрішнім монологам читачі нібито беруть участь у справжній історії людської душі, осягають велич духу людини не обраної, не виняткової, а просто мислячої, талановитого представника «нижчих» класів. Учинки героя психологічно мотивовані; паралелізм і контрастність допомагають осягнути внутрішні причини руху історії й особистості. Автор хоча й симпатизує героєві, але не відходить від «гіркої правди». Кожен етап піднесення Жульєна одразу ж зіставляється із реальністю: син селянина став гувернером дітей мера, але «куплено» його за найдешевшу ціну, щоб «досадити» сусідові, який придбав дорогих коней; багатий вельможа де Ла- Моль нібито й ставиться до Жульєна прихильно, але пояснює це так: «Адже ж прив’язуються люди до гарної болонки»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Епіграфом до першого розділу Стендаль поставив слова Дантона: «Правда, гірка правда». Правда ця була особливо гіркою тому, що й герой роману Жульєн Сорель, і сам автор «запізнилися народитися», з’явилися на світ у жорстоку епоху, коли «старе вже вмерло, а нове не встигло народитися». Не випадково письменник неодноразово підкреслює, що провідними кольорами цієї доби стали сірий (мундир чиновника, сутана священика) та чорний (колір загибелі всіх надій). Звідси й різкий контраст «червоного й чорного» в заголовку: життя та смерть, реакція та революція, повнокровне буття та жалюгідне існування.

Роман  Стендаля «Червоне і чорне» є багатоплановим, багатоаспектним твором.

Найвиразніші аспекти роману — соціально-політичний (яскраво відображені умонастрої доби) та психологічний (розкриті порухи душі героя, мотивація його вчинків і дій).

«Силою свого таланту,— писав про Стендаля Горький,— він підняв зовсім буденний кримінальний злочин на ступінь філософського дослідження суспільного ладу буржуазії на початку XIX століття». Стендаль не тільки досліджує індивідуальні явища, але й уміло викриває їх мотиви, що випливають із характеру тогочасного суспільства. Його аналізування психології героїв — це аналізування соціальної психології. Саме тому конфлікт головного героя роману Жульєна Сореля із суспільством становить сюжетний стрижень твору.

Композиція роману “Червоне і чорне.” Символіка назви

 

Особливість  композиції твору

Оповідь ведеться від третьої особи. Кожен розділ має епіграф, який визначає його головну ідею. Роман складається з 2 частин, та в житті героя композиційне виділяється три етапи: Вер'єр, Безансон, Париж. Кожен з них має однакову структуру: прибуття – адаптація    до   середовища – сходження – зовнішній і внутрішній конфлікти -  катастрофа).

 Кульмінаційні  центри роману

Сюжетний час в романі лінійний, бо немає ліричних відступів, порушень хронології подій. Всі події та образи згруповано навколо одного героя. Такий роман називається романом «єдиного героя».  Але це не заважає, а допомагає письменникові створити широке полотно звичаїв того часу. Вер'єр, Безансон, Париж -  це три основні центри і є композиційними стрижнями роману „Червоне і чорне".

 Роман небагатий на зовнішні події: хворобливий син тесляра Сореля, за мірками свого батька, невдаха Жульєн займається самоосвітою і потрапляє до будинку мера провінційного містечка Вер'єр на посаду вихователя його дітей. Жульєн дуже гордий з цього, бо не підозрює, що його купили щонайдешевше, та і то лише для того, щоб досадити буржуа Вально, який придбав дорогих коней.

         Палкому юнакові, несхожому на провінційних вискочок, допомагає жінка мера пані де Реналь, яка стає його коханкою і сприяє кар'єрі. Але анонімний лист Вально кладе край їхнім стосункам, і Жульєн змушений виїхати до Безансонської семінарії. Пізніше, після навчання у семінарії, за протекцією абата Пірара, юнак потрапляє у секретарі до багатого вельможі де Ла Моля. Дочка маркіза, Матильда, зрозумівши винятковість Жульєна, бере з ним таємний шлюб, завдяки чому той підноситься на недосяжну для свого походження висоту. Але лист пані де Реналь, написаний нею до маркіза за вимогою духівника, штовхає Жульєна на злочин – спробу вбити Луїзу пострілом у церкві.

Окрім зовнішнього сюжету у романі велике значення має також сюжет внутрішній, дія якого відбувається у душі та розумі головних героїв.

 

Символіка  кольорів у назві роману

 

На рукописі закінченого роману, що побачив світ під назвою «Червоне і чорне»,   Стендаль   спочатку  написав  «Жульєн   Сорель».   І  це  свідчить  про  те,   що письменник, перш за все, мав намір запропонувати читачеві художню історію життя і смерті юнака низького походження, який вимушений боротися за своє існування в умовах затхлої атмосфери епохи Реставрації. Але така назва звужувала рамки оповіді, зводила зміст роману саме до історії лише окремої особистості, що явно вступало у протиріччя з масштабом, соціальною і психологічною всеосяжністю створеного письменником твору. Тому роман вийшов у світ із символічною назвою «Червоне і чорне».

Роман мав підзаголовок — «Хроніка XIX ст.». Відомо, що підзаголовок, як правило, уточнює назву твору і певною мірою відображає ставлення автора до того, про що йде мова на його сторінках. Це у першу чергу стосується філософсько-психологічних творів, яким, за своєю суттю, і є роман Стендаля «Червоне і чорне».

Тому цілком можна припустити, що «червоне» у романі Стендаля символізує ідеалізовану епоху наполеонівських війн, з її сподіваннями на свободу, на необмежені для кожного стану права і можливості у досягненні марнолюбних устремлінь і героїчних звершень задля слави батьківщини і особистого успіху.

 «Чорне» ж – символ епохи Реставрації, епохи, що відродила «монархію-пережиток», станові привілеї та поклоніння золотому тільцю. Багряно-червоні відблиски минулого ніби підкреслюють у романі Стендаля чорні тіні теперішнього.

Але окрім політичного окрасу, можемо сказати, що й особиста доля головного   героя  роману Жульєна  Сореля  складається  немов  би  під  знаком боротьби цих двох опозиційних начал — «червоного» і «чорного». Де «червоне» - це віра, надія, любов, а «чорне» — облуда й лицемірство.

Можна також припустити, що „чорне" – це залізні закони реальності, згідно яких жив Жульєн, щоб досягти своїх цілей. Це честолюбство, лицемірство, гординя, ворожість, презирство, самолюбство, марнославство, високомірність та ін. А „червоне" - це шлях людського серця, це те, що в кінці роману все ж перемагає, це – кохання,  доброта, звичайне щастя, якого раніше не усвідомлював герой.

Однак заголовок роману і сьогодні викликає дискусії, тому що символіка «червоного» і «чорного», за довгі роки популярності творіння Стендаля, отримала масу тлумачень. В   «червоне» і «чорне» можна вкладати різні значення: «червоне» можна тлумачити як лють, вбивство, повстання, особливий стан душі, і майже так само можна тлумачити «чорне», досить лише глянути у словник, щоб побачити безмежні можливості, які мова пропонує читачеві на вибір... В залежності від сприйняття та зацікавленості читача можливі різні асоціації, окремі протиставлення, що можуть варіювати від розділу до розділу, від сторінки до сторінки:

Війна і мир,

Наполеон і Бурбони,

Революція і Реставрація, 

Виграш і програш у рулетці життя...

Символічна невизначеність назви обумовила її багатозначність, завдяки чому вона може вмістити у себе все багатство протиріч, що знайшли відображення у романі.

            Колись в одному зі своїх чисельних зошитів Стендаль записав: «Тільки те придатне для змалювання, що залишається цікавим і після того, як історія оголосить свій присуд». В  тому і полягає привабливість творів письменника, що дійсно великі творіння мистецтва слова є невичерпними у різноманітті їхнього прочитання. Тому кожне нове покоління читачів роману Стендаля «Червоне і чорне» буде знаходити в ньому все нові й нові смисли, співзвучні та актуальні часу його прочитання.

Ланцюжок  асоціацій стосовно цих кольорів.

 

 

!!! Система  індивідуальних завдань.

-          Складіть психологічний портрет Жульєна Сореля.

Поясніть, які мотиви є визначальними у вчинках героя на різних етапах його життя.

-          Розкрийте на основі образу героя роману авторську концепцію “природної людини”.

Яким чином у творі розкривається конфлікт між “природною людиною” і “цивілізацією”

- Характеристика героя на основі самостійно проведеної роботи і власного аналізу.

 

Картка спостереження за героєм роману 

Етапи життя           героя	Еволюція          характеру	Цитатний           матеріал	Висновки

 

ГЕРОЇ РОМАНУ

 Вер'єр.

Перед нами провінційне містечко, мешканці якого схиляються перед одним ідолом - грошовим мішком. Розбагатіти поспішають тут усі: і тюремник, який вимагає собі "на чай", і старий тесляр "папаша Сорель", який за 300 франків у рік із харчуванням і одягом продає свого сина мерові, а до того дозволяє Жульєнові ходити на уроки до старого військового лікаря армії Наполеона лише тоді, коли сам учитель пропонує платити за навчання сина.

Пан де Реналь, дворянин, мер міста, який одружується заради приданого, але надміру пишається своїм походженням. Стендаль змальовує його виразний портрет-характеристику: "Волосся в нього сивувате, одягнений він у сіре. Він кавалер кількох орденів, у нього великий лоб, орлиний ніс... всі таланти цього чоловіка не сягають далі уміння вимагати від людей акуратної оплати того, що вони йому винні, а самому якомога довше не платити власних боргів". Пан де Реналь дбає найбільше про збагачення, намагаючись витримати конкуренцію з місцевими буржуа: має завод цвяхів, скуповує землі, навіть дерева а саду висаджує такі, що можуть приносити прибуток (горіх). На Жульєна пан де Реналь дивиться, як на нове придбання. Але мер, як і всі інші, живе у постійному страху перед можливою новою революцією і готовий заплатити будь-які гроші, щоб "слуги його не зарізали, якщо повториться 1793 рік".

Та на зміну дворянам, "володарям замків", іде людина нової формації - "безрідний шахрай". Пан Вально – чоловік високого зросту, а розквіті сил, могутньої статури з рум'яним обличчям і чорними бакенбардами. Це той сорт грубих, гомінливих людей, яких у провінції називають "красень-мужчина". Про Вально Стендаль зауважує: "...зібрав усе сміття від кожного ремесла". Такі, як він, не знають докорів совісті. Задля досягнення своєї мети у них усі засоби гарні. Так, цей шахрай краде гроші, що належать будинку сиріт, не зупиняється перед хабарництвом. Вально – людина груба, неосвічена, жадібна. І, зрештою, саме він стає першою людиною Вер'єра, мером, одержує титул барона та права верховного судді. Вально навіть наважиться прийти до маркіза де Ла Моля, і пихатий вельможа прийме цього неука, провінційного злодія, бо сподівається на його підтримку на виборах. Таким чином, Стендаль доводить, що в його час пани типу Вально набули соціальної та політичної ваги.

Луїза де Реналь – висока, струнка жінка, перша красуня у містечку. Граціозна, простодушна, щира, вона приваблює прихованою пристрасністю душі, благородством. Героїня полюбляє самотньо проводити час і навіть собі не зізнається, що з чоловіком їй нудно. Луїза щиро вважає, що ніжніших стосунків між чоловіком і жінкою бути не може. Почуття пані де Реналь природні та чисті. Вона прагне справжнього почуття і кохає Жульєна щиро і віддано. Саме вона відкрила в душі юнака доброту та благородство, силу справжнього кохання. Тільки з пані де Реналь Жульєн міг бути самим собою. Але і її душу надломило суспільство: Луїза, відверта і чесна, змушена за наказом духівника написати листа, який скомпрометував Жульєна, і фактично тим приректи на смерть коханого. Та навіть після того, як Жульєн з відчаю стріляв у неї, пані де Реналь приходить до нього у в'язницю, порушуючи загальноприйняті уявлення про мораль і обов'язок. Луїза говорить: "Мій обов'язок – бути з тобою". Це слова справжнього щирого кохання, відданого та зворушливого, яке доля подарувала Жульєнові. Луїза не змогла пережити смерть коханого і через три дні померла на руках своїх синів.

У Вер'єрі ми вперше знайомимося з головним героєм роману Жульєном Сорелем – молодшим сином тесляра, худорлявим юнаком, не схожим на своїх братів, міцних і кремезних. Він захоплюється читанням книжок про Наполеона і зовсім байдужий до справ батька, збагачення та грошей.

 

Безансон. "Мерзенним" називає Стендаль існування в Безансонській духовній семінарії, де виховують майбутніх духовних наставників народу і "стада шахраїв", бо там панує "кожної хвилини лицемірство, кожна розумна думка вважається злочином, шпигунство – сміливістю, відсутність самостійної думки – мудрістю, а рабська послужливість і бездумна слухняність – найвищою доброчесністю". Обіцяючи своїм учням спасіння на небесах і... ситість на землі, духівники-єзуїти готують служителів церкви, які будуть проголошувати "святість" трону й існуючого ладу.

Абат Пірар – єдина жива, розумна, порядна людина у всій семінарії – називає духовенство "лакеями, необхідними для спасіння душі". У семінарії панує дух наклепництва, заздрості, збагачення. Навіть близькі друзі не вірять абатові Пірару, що він не краде, обіймаючи посаду ректора семінарії. Роздумую чи над сенсом діяльності духовної особи, Жульєн-семінарист доходить висновку, що він полягає у "продажу віруючим місця в раю".

 

Париж. Маєток маркіза де Ла Моль. Після навчання у семінарії Жульєн потрапляє до вищого паризького світу. В аристократичному салоні не говорять голосно про прибутки, але там панують правила і традиції, які давно вже втратили сенс. Для відвідувачів маркіза небезпечними видаються вільні думки, порушення світських правил, - усе, що хоч здалеку скидається на порушення традицій. Серед старих аристократів ще стрічаються люди розумні, діяльні, по-своєму значні, як маркіз де Ла Моль. Але й він оцінює енергійність і розум Сореля, свою приязнь до нього як мимовільне захоплення, схоже до уваги до пса: "Прив'язуються ж люди до гарненького песика". Пихатий аристократ не здатний побачити у плебеєві рівного собі і своєму оточенню. Навіть наблизивши до себе здібного юнака, він бачить у ньому не особистість, а спритного служника. Маркіз, як і його оточення, боїться за своє існування, тому й заграє з негідниками на кшталт Вально.

Стендаль описує „монархічний заколот" аристократії з метою уціліти, вижити за нових умов розвитку буржуазії. На зборах аристократів-заколотників розробляється план "іноземного вторгнення" до Франції, яке буде підтримане зсередини найманцями дворян-землевласників. (В історичному плані передчуття письменника виявилося точним передбаченням подій 1871 р.). Мета цього заходу -  примусити всіх мовчати, зробити покірними. Стендаль із іронією пише про цих охоронців монархії, в яких користь і зрадництво батьківщини йдуть поруч, називає змову "заколотом нікчем, що втратили розум". Те саме доводять і характеристики її керівників, дані Жульєном Сорелем: "Один повністю захоплений своїм травленням, інший злий, як кабан, третій схожий на заводну ляльку". Це безглузді, нікчемні постаті, яких уже покарала історія: їхні нащадки -світська молодь, ввічлива, елегантна, іноді гостра на слово, але зазвичай безмозка, млява, бездіяльна.

На цьому тлі вирізняється дочка маркіза Матильда де Ла Моль – красуня аристократка, натура сильна, горда, з гострим розумом. Матильду характеризують незалежність думок і вчинків, прагнення яскравого, сповненого пристрасті та справжнього кохання життя. У Жульєнові вона побачила людину, здатну на вчинок, великі справи та сильні почуття. Саме тому дівчина бере з ним таємний шлюб. Але у пристрасті їй усе ж дорожче героїчна поза, п'янке усвідомлення своєї несхожості з сірими ляльками її великосвітського оточення. (Недарма Матильда в один із днів року носить траур на згадку про свою далеку родичку, коханий якої був страчений на гільйотині під час революції). І якщо для Жульєна вона – честолюбний ідеал, заради якого він здатний піти на угоду з совістю, то і Матильдою рухає не так сердечний потяг, як прагнення піднестися у власних очах, а можливо, і в очах інших. І якщо Жульєн врешті позбавляється дурману марнославства, і в його серці згасає ця любов-лихоманка, то Матильда залишається вірною своїй героїчній позі: вона намагається витягти Жульєна з в'язниці, а після страти в печальному вбранні їде в кареті, тримаючи на колінах голову коханого, відтяту гільйотиною, щоб поховати її власноруч окремо від тіла, як її славна родичка.

 

Конфлікт головного героя Жульєна Сореля із суспільством як сюжетний стрижень роману.

Внутрішня драма героя як наслідок цього конфлікту

 «Силою свого таланту,— писав про Стендаля Горький,— він підняв зовсім буденний кримінальний злочин на ступінь філософського дослідження суспільного ладу буржуазії на початку XIX століття». Стендаль не тільки досліджує індивідуальні явища, але й уміло викриває їх мотиви, що випливають із характеру тогочасного суспільства. Його аналізування психології героїв — це аналізування соціальної психології. Саме тому конфлікт головного героя роману Жульєна Сореля із суспільством становить сюжетний стрижень твору.

 Літературний диктант

 

Де народився Жульєн Сорель і в якій родині?

1. 1. Як родичі ставилися до Жульєна?
   2. Xто був таємним кумиром Сореля?
   3. Про що просила пані де Реналь вихователя своїх дітей?
   4. Чим були для пані де Реналь її почуття до Жульєна?
   5. Як Жульєн спочатку ставився до пані де Реналь?
   6. Що пані де Реналь вважала покаранням собі за гріх зради чоловікові?
   7. З якою метою Жульєн їде до Безансона?
   8. За що семінаристи ненавиділи Жульєна Сореля?
   9. Xто рекомендував маркізові де Ла-Молю взяти Жульєна Сореля за особистого секретаря?
   10.  Що приваблювало знатну Матильду де Ла-Моль у простолюдинові Жульєнові Сорелі?
   11. «Батько її не може жити без неї, а вона без мене». Чиї це слова й про що вони?

 

 Конфлікт  — це суперечність, зіткнення, що є основою боротьби між персонажами й зумовлює розвиток подій у художньому творі.

Саме в процесі розгортання й розв’язання конфліктів виявляються риси характеру персонажів.

У романі Стендаля ми спостерігаємо постійний конфлікт головного героя із суспільством.

У самій назві твору «Червоне і чорне» уже закладено символічне протиріччя, конфлікт «червоне» — це революція, «чорне» — реакція, що запанувала у Франції в період Реставрації, оскільки твір Стендаля «Червоне і чорне» визначається як соціально- психологічний роман, своєрідне історико-філософське дослідження буржуазного ладу ХІХ століття; конфлікт між мрією та дійсністю, честолюбством і справжнім коханням.

Сюжетний стрижень роману «Червоне і чорне» складається із конфлікту головного героя із суспільством, із неможливістю представникові нижчого стану, простолюдинові досягти успіху завдяки своєму розуму та здібностям. Внутрішній конфлікт переважає над зовнішнім.

 

Елементи сюжету	Сюжетні перипетії	Зміст і характер конфлікту
Експозиція	Розповідь про життя Жульєна Сореля в домі батька. Нездатність хлопця до фізичної праці, захоплення книгами викликають вороже ставлення до нього з боку батька- теслі та братів	Між освіченістю та неуцтвом, невіглаством; тонкою організацією душі та грубою фізичною силою.
Зав’язка	Мер міста пан де Реналь запрошує Жульєна гувернером до своїх дітей	Між бажаннями, можливостями Сореля і його низьким походженням; між захопленням високими ідеями, жагою наслідування кумирові Наполеону й становищем гувернера.
Розвиток дії	Кохання пані де Реналь; навчання в Безансонській семінарії; знайомство з маркізом де Ла-Моль, кохання Матильди. Просування Жульєна по службі. Питання про одруження з Матильдою. Лист пані де Реналь у відповідь на запит маркіза де Ла- Моля про особу Жульєна Сореля	Між справжніми почуттями та бажанням самоствердитися у від­повідному суспільстві; між духовними, інтелектуальними запитами Сореля та пануванням культу задоволення фізичних потреб у семінарії; між презирливим ставленням представників вищого класу до «плебеїв» і прагненням Сореля стати з ними на один щабель завдяки своєму розуму, здібностям і таланту.
Кульмінація	Постріл у церкві в пані де Реналь. Бажання Сореля з гідністю піти з життя	Між честолюбними уявленнями та реальними діями, між мріями та дійсністю.
Розв’язка	Роздуми Жульєна Сореля у в’язниці. Поведінка пані де Реналь та Матильди де Ла-Моль. Страта головного героя. Смерть пані де Реналь і глибоке горе та захоплення Матильди	Між бажаннями підвищити свій статус та звести рахунки з огидним йому світом; між справжнім кохан­ням і коханням заради досягнення корисливої мети; між провиною та покаранням.

 Висловте власну думку:

Найбільшим конфліктом у романі «Червоне і чорне» я вважаю.

Шлях Жульєна Сореля — це шлях злету чи шлях падіння? Образ головного героя.

Герой  роману Стендаля Жульєн Сорель — незвичайна, непересічна особистість. Він прагне, щоб людську гідність, розум та здібності поважали — незалежно від походження людини; щоб ці якості давали змогу зробити кар’єру, отримати відповідне моральне та матеріальне заохочення від суспільства. Мета, як бачимо, цілком відповідає здоровому глузду й загальнолюдським нормам. Проте тогочасне суспільство до цього ще не було готовим. Тому героєві доводиться йти до мети різними шляхами.

Світогляд Стендаля формувався під впливом ідей Просвітництва. Наріжною була для нього поширена у XVIII ст. ідея «природної людини». Людина поводитиметься морально тоді, коли буде вільною у виявленні власної неповторності. Суспільство псує людину тим, що змушує її дотримуватися суспільних умовностей. Тільки ті, хто живе за законами природи, можуть бути взірцем моральності й доброчинності. Цей принцип надавав певної єдності дещо суперечливим поглядам письменника, оскільки впродовж життя ключовими для Стендаля залишалися поняття «свобода», «енергія», «щастя». Безперечно, він розумів, що гармонія між зовнішнім світом і внутрішніми пориваннями людини, яку називають щастям, є тільки мрією, утопією, але все одно прагнув до того щастя, шукав його, хоча найчастіше це приносило йому лише розчарування.

У душі головного героя роману Стендаля «Червоне і чорне» відбувається боротьба «природи» та «цивілізації». Жульєн Сорель обирає для себе свідоме лицемірство, стримує власний темперамент; ставлячись до суспільства з презирством, поводиться за його законами. Своїм учителем у мистецтві брехати собі він називає мольєрівського Тартюфа. Жульєн вираховує кожний свій крок і створює цілу програму завоювання світу, хоча на перших етапах «природна людина», яка живе в ньому, сплутує всі плани. Поступово він навчається добре контролювати власні інстинкти, і на той період припадають його найбільші успіхи.

Проаналізуйте етапи життя героя й визначте: до злету чи падіння вони належать.

• Жульєн на посаді вихователя дітей мера міста пана де Реналя. Юнак закохується в пані де Реналь. Побачивши, що подобається їй, вирішує закохати її в себе й використати це для просування вгору. Що це?
•  Жульєн намагається грати роль «світського лева», але викликає лише сміх, адже йому бракує досвіду. Ці його намагання відлякують пані де Реналь. Під впливом темпераменту юнак забуває про роль і починає палати щирою пристрастю, при цьому домагається взаємності. Це що?
• Незважаючи на романтику пристрасних почуттів, Сорель засвоює чимало «корисного» для майбутніх перемог, навчається краще розуміти оточуючих. «Це виховання любов’ю, яке провадилось жінкою зовсім недосвідченою, було для нього справжнім щастям. Жульєн безпосередньо побачив суспільство саме таким, яким воно тоді було»: «на перший план виступали різні складні інтриги». Це злет чи падіння?
•  У Безансонській семінарії Жульєн уважає, що серед обмежених і нерозвинених семінаристів він легко стане першим учнем, говорячи: «За Наполеона я був би сержантом, а серед цих майбутніх кюре я буду старшим вікарієм». І він дійсно стає першим, але не «своїм», не здобуває поваги, адже в очах посередності бути надто розумним — гріх гордині. Даремно Сорель силкується стати «як усі». Усе одно, «і після багатьох місяців невпинних зусиль Жульєн усе ще мав вигляд людини, що мислить». Як це розцінювати?
• У Парижі, у родині де Ла-Молів, Жульєн знову діє через жінку. Його кохання вже «цивілізоване», нагадує цілеспрямовану облогу, націлену на те, щоб зламати гордість Матильди. Розігравши свою партію як по нотах, Сорель отримує все, про що мріяв: вродливу жінку, шляхетний титул і навіть офіцерський мундир. Але заплачено за це надто дорого: Сорель уже не мрійник, готовий померти за книжку, а самозакоханий егоїст. Почувши від Матильди звістку про присвоєння йому звання гусарського поручика, Жульєн говорить собі: «Отже, роман мій завершений, і я завдячую цим тільки самому собі. Я примусив це горде страховисько покохати себе. Її батько не може жити без неї, а вона — без мене». Що це?
•  Саме в цей момент із Жульєном відбувається катастрофа: пані де Реналь пише маркізові де Ла-Молю про те, що Сорель — безсоромний кар’єрист, аморальна людина. Маркіз відмовляється віддати за нього свою дочку. Жульєн їде до Вер’єра, стріляє в пані де Реналь і потрапляє до в’язниці. Самотні години у в’язниці й каяття повернули його до «природного стану». Він відмовляється від допомоги, від самозахисту, на суді гордо заявивши: «Ви бачите перед собою простолюдина, обуреного проти свого низького походження. Ось мій злочин, добродії.» Як ви це розцінюєте?

 Висновок:

Життя героя складалося зі злетів і падінь, залежно від того, що брало гору — «природна людина» чи «цивілізована людина». Фінал твору свідчить про духовний злет Жульєна, хоча й дорогою ціною. Сутність  внутрішньої драми головного героя (зважаючи на авторський задум роману) полягає у боротьбі «природної людини» з «цивілізацією»; неможливості людям низького стану зберегти й проявити свою індивідуальність у тогочасному суспільстві.

  

Продовжте речення:

• Історія Жульєна Сореля наштовхнула мене на думку про те, що…

 

Жіночі образи роману «Червоне і чорне»

 Кохання — одна з «вічних» тем у літературі. Колізії роману Стендаля також багато в чому засновані на цій темі. Кого кохав головний герой твору і хто кохав його?

 Завдання 1.

Схарактеризуйте перебіг почуттів Жульєна до пані Реналь та Матильди де Ла-Моль.

Жульєн ^ вдячність ^ закоханість ^ страх ^ ненависть ^ кохання ^ пані де Реналь.

Жульєн ^ цікавість ^ самовдоволення ^ симпатія ^ азарт ^ гордість ^ егоїстична пиха ^ Матильда де Ла-Моль.

 Завдання 2.

Заповнення «анкети» стендалівських героїнь

Ім’я, прізвище	Луїза де Реналь	Матильда де Ла-Моль
Вік	30	19
Особливі деталі зо­внішності	Прекрасні очі	Колючі очі
Сімейний стан	Одружена	Незаміжня
Місце проживання	Місто Вер’єр	Місто Париж
Читацькі інтереси	Романи про кохання	Суспільно-політичні трактати
Ставлення до релігії	Шанобливе	Насмішкувате
Ставлення до оточуючих	Рівне, з повагою	Приховане презирство
Проблема грошей	Не хвилює	Багатство — запорука успіху
Сила почуттів, здатність до самопожертви	Сильні почуття, висока здатність до безкори­сливої самопожертви	Сильні почуття, здатність до самопожертви висока, але з певним розрахунком

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Пані  де Реналь  

Для пані де Реналь найважчою проблемою є вибір між пристрастю, з одного боку, та її обов’язком дружини, матері, християнки, з іншого. Тобто між «природною людиною», як і в Сореля, та «цивілізацією». Закохавшись у Жульєна, вона почувається злочинницею, яка порушує загальноприйняті норми моралі, тому стримує почуття; свою пристрасть визначає як «жахливе наслання». Її душа прагне щастя.

Жінка часто впадає в крайнощі. Коли захворів її син, вона сприймає це як Боже покарання за подружню зраду.

Щойно дитина одужала, пані де Реналь підробляє анонімні листи, щоб захистити своє із Жульєном кохання. Мабуть, у таку хвилину каяття вона з намови духовника й відсилає маркізові де Ла-Моль відгук про поведінку Сореля, що відіграє в його долі фатальну роль.

Як і Жульєн Сорель, пані де Реналь знаходить рівновагу лише тоді, коли починає жити відповідно до своїх почуттів і прагнення щастя. Для неї вже не існують обов’язок перед чоловіком і моральний осуд. Вочевидь, така щира поведінка, «природне життя» є для автора ідеалом.

 Матильда де Ла-Моль

У Матильди де Ла-Моль, дочки маркіза, є багато спільного з Жульєном. Вона, як і Сорель, скептично ставиться до сучасності, вважаючи, що все найкраще в історії вже сталося. Панна де Ла-Моль інстинктивно шукає навколо себе таких сильних людей, як її родич Боніфас де Ла-Моль епохи Маргарити Наваррської, і не знаходить їх. І вона віддає серце синові теслі, який вирізняється з її оточення розумом, енергією та походженням із низького стану, з якого він піднявся завдяки якостям свого характеру та здібностям. Свідченням її сили й сміливості є те, що вона першою зізнається юнакові в коханні. Цим вона кидає виклик ще й своєму суспільному станові.

Незважаючи на духовну близькість Матильди і Жульєна (та й самого автора!), жіночим ідеалом у романі є не вона, а пані де Ре- наль. Матильда не поводитиметься просто як жінка, вона завжди залишатиметься дочкою маркіза зі звичками нещирості, гри, позування. Мабуть, у цьому полягає її трагедія, вона не здатна поступатися власною гордістю. Пані де Реналь не така вишукана, розумна, дотепна, як суперниця, але має перевагу над нею, значно важливішу,— уміє самовіддано кохати.

 Завдання 3.

Прокоментуйте висловлювання Стендаля про кохання, знайдіть перегук цих думок із романом «Червоне і чорне»:

«Любов! У яких тільки божевіллях не змушуєш ти нас відчувати радість»;

«Кохання схоже на лихоманку, воно народжується і згасає без найменшої участі волі»;

«У коханні ми насолоджуємося лише ілюзією, породженою нами самими».

 Висновок:

Характерними рисами жіночих образів є потяг до героїчного, самовідданість у коханні, здатність жити пристрастями, обстоювати свої почуття та йти проти умовностей середовища. Жіночі образи Луїзи де Реналь та Матильди де Ла-Моль мають у романі особливе навантаження. Не випадково вони подаються у протиставленні. Героїні немовби уособлюють боротьбу двох сил у душі Жульєна.

  Новаторство Стендаля

в реалістичному відтворенні художньої моделі суспільства й людини

 Жанр соціально-побутового роману за часів Стендаля вже був певною мірою розроблений письменниками. Стендаль розглянув його з нової точки зору, як «дзеркало, з яким ідеш великою дорогою. Воно відбиває то блакитне небо, то брудні калюжі й вибоїни. Іде людина і несе те дзеркало, а ви цю людину звинувачуєте в неморальності! Її дзеркало відбиває багно, а ви звинувачуєте людину! Логічніше звинувачувати велику дорогу з її калюжами, а ще певніше — доглядача дороги, який допускає, щоб на ній стояли калюжі та скупчувалось багно».

 «Червоне і чорне» — переконливе свідчення новаторства Стендаля-романіста. Тут органічно пов’язані риси психологічного та соціального роману.

Психологічний  роман — різновид роману, у якому відтворено внутрішні переживання особистості, духовну еволюцію, пошуки й суперечності в душі героя, що зумовлюють його вчинки та поведінку.

Виражається це поєднання, зокрема, у тому, що головну тему твору — зіткнення різних історичних часів (духу Великої революції, інстинктивним носієм якого є Жульєн, і нудної повсякденності Реставрації) — письменник розглядає саме як психологічну проблему і внутрішній конфлікт головного героя на тлі широкої панорами французького суспільства; зі звичайної кримінальної хроніки Стендаль зробив справжню «хроніку ХІХ століття».

Основні  групи французького суспільства часів Стендаля

У романі змальовано основні прошарки французького суспільства тих часів (нова буржуазія (Вально) і стара аристократія (де Реналь), великий світ політики (де Ла-Моль)); провінційні міста Вер’єр та Безансон, столиця Франції Париж; боротьбу між єзуїтами та янсеністами та ін. Кожен характер психологічно вмотивований, що є новим авторським внеском Стендаля в літературу.

Вища аристократія Парижа

Маркіз де Ла-Моль, його донька Матильда, відвідувачі їх салону та ін.

Духовенство Безансона

Абат Пірар, Фрілер, єпископ, семінаристи та ін.

Мешканці провінції (місто Вер’єр)

Дворянство: де Реналі; буржуазія: Вально, Фуке; духовенство: абати Шелан, Малон; міщанство: Сорелі, полковий лікар, полковий мировий суддя.

 Новаторським у творі Стендаля є також об’єктивне та критичне зображення звичаїв різних верств суспільства.

«“Мені треба випити пуншу і танцювати до знемоги,— сказа­ла вона сама собі,— оберу зараз найблискучішого кавалера і за всяку ціну приверну загальну увагу. А ось, до речі, цей знаменитий зухвалець граф де Фервак”. Вона прийняла його запрошення і вони пішли танцювати».

• • «“Подивимось,— думала вона,— хто з нас двох зухваліший, але, щоб досхочу поглузувати з нього, треба його викликати на розмову”. Скоро всі інші пари танцювали кадриль тільки для годиться — нікому не хотілося пропустити жодної з дотепних і дошкульних реплік Матильди. Пан де Фервак був у замішан­ні: за браком думок він вдавався до красивих фраз і корчив незадоволені міни. Матильда, що була роздратована, жорстоко з нього глузувала і набула в його особі ворога».
• • Зображені звичаї вищого світу: суцільні розваги, лицемірство, інтриги, плітки, відсутність серйозних думок та ін.

Твір Стендаля «Червоне і чорне» містить у собі й риси філософського роману, що також є новаторським підходом автора.

Герої роману постійно сперечаються з приводу найскладніших філософських, ідеологічних, естетичних тем свого часу. Наприклад, на балу Жульєн обговорює з графом Альтамірою можливість застосування насильства заради досягнення благородної мети. Пригадайте цей епізод: «Ну, знаєте,— сказав Жульєн,— мета виправдовує засоби; якби я був не такою незначною пилинкою, а мав би хоч яку-небудь владу, я б наказав повісити трьох, щоб врятувати життя чотирьом».

Прокоментуйте процитований епізод. Як ви вважаєте, під впливом чиїх ідей в Жульєна Сореля виникла така думка?

(Наполеона, яким він таємно захоплювався,.)

 Прокоментуйте вислів одного із персонажів роману: «Політика — то камінь, прив’язаний на шию літератури, який може її потопити менш ніж за півроку. Політика серед витворів уяви — те саме, що постріл з пістолета під час концерту. Цей звук оглушливий, але позбавлений будь-якої виразності. Він не гармонує з жодним інструментом».

(Мистецтво не повинно служити політиці, підпорядковуватися їй.)

Риси  новаторства роману Стендаля «Червоне і чорне»:

• Психологізм.
• Об’єктивне й критичне зображення дійсності.
• Філософічність.
• Широке застосування прийому контрастів.

 Орієнтовні теми для контрольного твору

1)        «Внутрішня драма головного героя роману Стендаля «Червоне і чорне»: шлях від наполеонізму до злочину».

2)           «Роль жіночих образів у долі Жульєна Сореля  в романі Стендаля “Червоне і чорне”».