Шарль Бодлер — французький поет II половини XIX століття,

пізній романтик і один із зачинателів символізму.

Життєвий і творчий шлях письменника.

Світогляд та естетичні погляди Бодлера й збірка « Квіти зла».

Шарль Бодлер — поет, політичний діяч, журналіст, мистецтвознавець, неперевершений перекладач новел Едгара По. Бунтівний за характером, він почав творити на нових творчих та естетичних засадах, увів у літературу поняття модерну, який вважають предтечею символізму. Багато поетів наступних часів узяли за взірець його творчість.

Бодлер народився у Парижі 1821 року в родині сенатора. Коли йому виповнилося шість років, помер батько, на 34 роки старший за свою дружину. Мати вийшла удруге заміж за командира батальйону, який знав лише казармені методи виховання.

Шарля віддають до інтернату королівського коледжу, що спричиняє його конфлікт із батьками. Через три роки він уже навчається в Парижі, у коледжі Людовика Великого. Здобувши бакалавра, відмовляється продовжувати освіту, заявивши, що хоче стати письменником. Юнака відправляють в одну з віддалених французьких колоній в Індійському океані — для виправлення. Незабаром Бодлер повертається й дебютує у колективній збірці «Вірші». Згодом виходять збірки його критичних статей «Салон 1845 року» й «Салон 1846 року».

У 1848 році поет бере участь у повстанні Паризької комуни. Працює редактором демократичної газети.

У 1857 році світ побачив головну книжку бодлерівських поезій — «Квіти зла». Того ж року над цією збіркою відбувся суд. На автора й видавців наклали штраф, а з книжки вилучили шість поезій.

У наступні роки Шарль Бодлер продовжує плідно працювати: виходять друком збірки його критичних статей, удруге видано «Квіти зла» (1861), друкуються вірші у прозі «Паризький сплін», збірка «Уламки» та «Нові квіти зла».

У 1867 році Ш. Бодлера не стало.

 Естетичні погляди Ш. Бодлера

У своїй творчості Ш. Бодлер розробляв принципи нового модерністського мистецтва. Він наголошував, що роль Краси у світі є надзвичайною. На його думку, мистецтво стає Прекрасним лише тоді, коли виражає почуття, пристрасті, мрію кожного. Прекрасним у мистецтві може бути будь-яка річ, будь-яке переживання, але таїну Прекрасного ніхто й ніколи так і не осягне. Таємниця співчуття — це теж ознаки краси. Бодлер завжди наголошував на тому, що досконале не може бути завершеним. Це означає, що справжній витвір мистецтва має знайти своє продовження в душі читача, викликати в нього певні переживання, почуття, змусити зазирнути в самого себе.

Головним для ліричного героя поета стали вже не конфлікти з дійсністю, а його внутрішні протиріччя. Окрім того, він силою уяви здатен творити новий світ власних бажань, марень і почуттів. Цей світ безмежний у власних проявах і до кінця не пізнаний.

Шарль Бодлер, як і В. Вітмен, став «поетом однієї збірки». Літературознавці розглядали «Квіти зла» як пов’язані між собою ліричні тексти і навіть як сюжетну поему. Книга має посвяту, вступ і складається із шести циклів, об’єднаних за проблемно- тематичним принципом.

«Тут є таємна архітектура, план, розрахований мудрим і вольовим поетом. Це не стільки вірші, скільки поетичне творіння найстрогішої єдності. З погляду мистецтва та естетичного враження вони програли б, якби не були прочитані в тій послідовності, як їх розташував автор»,— пише друг поета д’Орвіллі.

Про своє творіння поет говорить: «У цю жорстоку книгу я вклав усе своє серце. Всю свою ніжність, усю свою релігію (вивернуту). Усю свою ненависть.»

І пояснює витоки: «Ще в ранньому дитинстві я мав у своєму серці два протилежних відчуття: жах перед життям та захват від життя»; «лише сягаючи найглибших прірв падіння, уява за законом протилежності запалює свічадо найвищих ідеалів».

Історія створення і структура збірки «Квіти зла»

   Книга, що містить лише двісті сторінок невеликого формату, стала перлиною світової лірики.

   Задум збірки визрів у 1846 році. Тоді цей твір мав називатися «Лімби», що означає «верхні кола пекла». Звичайно, виникають асоціації з Данте та його твором «Божественна комедія». Пеклом здавалося поетові сучасне життя, пекельні муки відчували як ліричний герой твору, так і сам автор. Але таку назву вже мала книга Теодора Верона. Письменник Іполит Бабу підказав іншу — «Les Fleurs du Mal» («Квіти зла»). Ця назва сподобалася Бодлеру, окрім того слово «le Mal» має ще й інше значення — біль. Саме так називалася нова збірка поета, що з'явилася 1 червня 1855 року і містила лише 18 віршів.

   Назва твору виявилася напрочуд влучною і виразною, відбивала всі суперечності, які переживав поет.

   Книга має посвяту, вступ і складається із шести циклів: «Сплін та ідеал», «Паризькі картини», «Вино», «Квіти зла», «Бунт» і «Смерть». Усі вони об'єднані за проблемно-тематичним принципом.

   Вірші у збірці мають здебільшого двопланову структуру, але на першому плані — предмети, емпіричні явища, конкретні деталі, а за ними ховаєтьсяідея, абстракція, що перетворює предметні образи на символи. Символіка поета звернена до «реальної свідомості», спрямована глибоко експресивно виразити суперечливе духовне буття особистості.

   Сучасники не сприйняли книгу Ш. Бодлера, звинуватили його в аморальності, а проти автора було висунуте судове обвинувачення в «образі суспільної моралі» Навіть його мати не зрозуміла книги сина і приєдналася до думки критиків. Суд над поетом відбувся 20 серпня 1857 року.

Ш. Бодлерові присудили сплатити штраф у сумі 300 франків. Видавець його збірки теж мав сплатити штраф — 100 франків. Окрім того, суд вимагав виключення зі збірки шести віршів, увесь тираж заарештували.

   Бодлер був у розпачі і переживав тяжку депресію. Він написав зворушливого листа імператриці з проханням зменшити штраф. Імператриця відгукнулася на сповідь поета, і штраф зменшили до 50 франків.

   Напередодні Різдва 1857 року Ш. Бодлер писав: «Я кілька місяців перебуваю в полоні жахливої апатії, що порушила все... Самотність без підтримки й без роботи — жахлива річ...».

   Пройшов певний час, доки Бодлер почав писати.

   Як відомо, композиційну особливість структури збірки «Квіти зла» становить її двоплановість. Це стосується передусім основної частини «Сплін та ідеал», в якій утверджується божественна природа людини і ницість звичайного життя. Поет прагне злетіти вгору, його «трепетний дух» утікає від «земної хвороботворної гнилі», щоб піднятися в «осяйну даль», у «таємні сфери». Але йому важко втриматися на цій висоті. Від першої частини «Спліну та ідеалу» до заключної (вірші «Сплін», «Марево», «Жага небуття», «Алхімія страждання», «Годинник») чітко простежується низхідна лінія, яка веде не від «спліну» до «ідеалу», а навпаки, від «ідеалу» до «спліну», від Бога — до Сатани.

   Цикл «Сплін та ідеал», як і в цілому вся збірка,— це лірична драма, де ідеалові протистоїть не сама дійсність, а «сплін» — хворобливий душевний стан, породжений цією дійсністю. Бодлеру вдалося заглянути в безодню людського відчаю й душевного мороку.

Традиції та новаторство розв’язання проблеми «поет і натовп»

у поезії Ш. Бодлера «Альбатрос»