Джон Кітс «Про коника і цвіркуна»

Поезія землі не вмре ніколи.

Опівдні, як мовчать серед гілок

Птахи в гаю, невтомний голосок

Обнизує покоси й частоколи.

Це коник, він поймає гори й доли,

На стернях довгий ведучи танок,

А стомиться - стихає на часок

У затінку стебла або стодоли.

 

 

Поезія землі не оніміє:

Коли зима в мовчання крижане

Поля заковує, цвіркун у хаті

Заводить пісню, що в теплі міцніє,

Нагадуючи всім, хто задрімне,

Спів коника в траві на сіножаті.

Переклад Василя Мисика

 

У вірші Джона Кітса, який за своєю  жанровою формою є сонетом,  оригінальна історія створення. Кітс написав поезію експромтом у поетичному змаганні з поетом Лі Хантом (за свідченням сучасників, усього за 15 хвилин!)

Його коник і цвіркун вбачають сенсом свого життя – увесь рік співати «гімн природі – радість без кінця». Джон Кітс проголошує не довічну радість, а невмираючу «поезію землі».

У вірші змальовано конкретні слухові образи з протилежним звучанням: спів птахів – мовчання птахів; довгий танок коника – перерва в співі; голоси літа – мовчання зими. Лише пісня цвіркуна не має протиставлення. Коли замовкає серед зимового мовчання цвіркун, у пам’яті зринає пісня коника. Остання пара звукових образів увиразнює основну думку вірша Джона Кітса про те, що «поезія землі не вмре ніколи».

 

Й.В.Гете «Нічна пісня подорожнього»

На всі вершини

Ліг супокій…

Вітрець не лине

В імлі нічній.

Замовк пташиний грай.

Не чути шуму бору.

Ти теж спочинеш скоро, -

Лиш зачекай.

Вірш «Нічна пісня подорожнього» дуже характерний для творчості Гете, який навіть у малих формах прагнув відобразити широту й розмаїття світу. Видатний німецький поет був закоханий у природу рідної країни, багато подорожував шляхами Німеччини. Провідним настроєм поезії є спокій в природі і неспокій людини, що знаходиться в дорозі. Ключ до розуміння цієї ситуації дає сам автор, назвавши свій вірш «Нічна пісня подорожнього». У творі втілено філософський погляд митця на світ. Гете вважав, що людина є органічною часткою природи і має дослухатися до неї, жити з нею єдиним життям, шукати духовної розради в природі.

 

Г.Гейне «Задзвени із глибини…»

Задзвени із глибини

Тихої печалі,

Мила пісенька весни, -

Линь все далі й далі!

Линь, дзвени, знайди той дім,

В квітах сад зелений,

І троянду перед ним

Привітай від мене.

 

У вірші майстерно зображується не тільки весняний пейзаж, а й почуття людини. Це свідчить про розвиток традицій усної народної творчості, де через картини природи розкриваються стани людської душі, переживання та емоції особистості. У побудові вірша наявні два художні плани – реальний та чуттєвий, які розгортаються паралельно. Поет вдається до таких художніх засобів фольклору,  як повтори (звуків, слів, словосполучень, речень), музикальність (за рахунок ритму, звукових сполучень), епітети, метафори, оповідь від імені «Я» - особистості, яка тонко відчуває природу, заглиблюється у її світ і глибини свого серця.