ТЕМА:  Рей  Дуглас  Бредбері  «Усмішка»

Сьогодні на уроці ми познайомимося з видатним американським письменником-фантастом Реєм Дугласом Бредбері  (1920 – 2012).

Справжнє ім'я письменника— Монд Дуглас. Перше оповідання Бредбері опублікував одразу після закінчення школи (1941).

Письменник відзначається великою оригінальністю у реальному житті, наприклад, він не любить автомобілів і літаків. Його твори — "Марсіанська хроніка" (1950), "451° за Фаренгейтом" (1953) — теж є досить незвичними, оригінальними.

Творчість Бредбері — це поєднання реальності і фантастики, сучасності і минулого, страшної містики і казковості. Письменник звертається до проблеми сенсу людського життя, до питання призначення людини на землі

Рей Бредбері рано зрозумів, що хоче стати письменником – почав з того, що у 12 років, не маючи достатньо грошей для придбання нових книг, написав продовження до «Великого воїна Марса» Берроуза. І до останніх днів кожного ранку сідав за рукопис, бо вірив, що кожний написаний твір продовжує йому життя. Останній роман автора із символічною назвою «Літо, прощавай» побачив світ у 2006 році.

Рей Бредбері мав унікальну пам’ять. Він стверджував, що пам’ятає події свого дуже раннього дитинства, коли він фактично був ще немовлям. Психологи стверджують, що такі ранішні спогади властиві людям з багатою фантазією і вони не є справжніми. Проте, хто зна…

З дитячими спогадами пов’язані і стосунки Рея з батьком. Начебто тут має місце дитяча образа. Мати дуже опікувалася маленьким Реєм, він був молодшим сином, а  вона до цього вже втратила двох дітей. До шести років хлопчик  пив молоко з пляшечки. Одного разу батько не витримав, відібрав в дитини пляшечку и жбурнув  об стіну, пляшечка розбилася.

У своїх творах Бредбері часто робив посвяти або втілював образи своїх родичів у літературних персонажах. Він згадував усіх, крім батька. Лише після смерті батька  Рей присвятив йому книгу «Ліки від меланхолії»: «Батькові з любов’ю, що прокинулася так пізно і навіть здивувала його сина».  А ще одного разу в дитинстві маленький Рей став свідком жахливої автокатастрофи, після чого дав собі обіцянку ніколи не сідати за кермо.

Коли Рей закінчував школу, в родини не було грошей на пристойний одяг, в Америці лютувала Велика депресія. Хлопцеві довелося йти на випускний в костюмі його дядечка. 

«Коли мені було 19 років, я не міг вступити до коледжу: я був з бідної родини. Грошей у нас не було, тож я ходив до бібліотеки. Три дні на тиждень я читав книги», - писав у спогадах майбутній письменник.

 

«В 27 років замість університету я закінчив бібліотеку», - так він написав у своїй автобіографії.

  

З дружиною Рей Бредбері познайомився у книгарні . Вони прожили разом 56 років та виховали чотирьох доньок.

В одному з інтерв’ю Бредбері зізнався, що його заповітною мрією є подорож на Марс, і навіть жартома просив поховати його там в банці з-під капустяного супу.

За своє довге життя Бредбері написав 11 романів, понад 400 фантастичних повістей та оповідань, 21 п’єсу, а також інші літературні твори, кіносценарії, вірші, статті. Твори Бредбері сповнені оптимізмом та вірою в людство. Вони демонструють проблеми, які людям необхідно подолати, щоб рухатися у світле майбутнє. В цьому їх найбільша цінність для читача.

    

 

    ДУМКА  Р. БРЕДБЕРІ  (можна вивчити напам’ять):

 

Є злочини гірші, ніж спалювати книжки. Наприклад – не читати їх.

Щоб вижити, треба припинити допитуватися, в чому сенс життя. Саме життя  й є відповіддю.

Ширше відкрий очі, живи так жадібно, наче за 10 секунд помреш. Намагайся здивувати світ. Він прекрасніший за будь-яку мрію, створену на фабриці й куплену за гроші. Не вимагай гарантій, не шукай спокою – такого звіра немає у світі.

В нас один обов’язок – бути щасливими.

Не має значення, що саме ти робиш; важливо, щоб все, до чого ти торкаєшся, змінювало форму, ставало не таким, як раніше, щоб в ньому залишалась часточка тебе. В цьому різниця між людиною, що просто стриже траву, й справжнім садівником.

Я зазнав просте і найбільше у світі щастя – я був живий.

Кохання – це коли хочеш переживати з кимось усі чотири пори року. Коли хочеш бігти з кимось від весняної грози під всипаний квітами бузок, а влітку збирати ягоди й купатися у річці. Восени разом варити варіння і заклеювати вікна від холоду. Взимку – допомагати пережити нежить й довгі вечори…

А зараз звернемо увагу на оповідання Рея Бредбері «Усмішка».

Мистецтво – одна зі складових частин духовної культури людства. Люди з найдавніших часів прагнули передати й зберегти свої думки, почуття й враження. Оскільки тисячоліття тому не в кожного народу був великий запас слів у мові й не кожен народ мав свою писемність, найпоширенішим видом мистецтва стали музика й танець. А трохи пізніше до них додалися живопис, скульптура, архітектура, театр, література .

У найзагальнішому значенні мистецтво – це продукт, який приносить естетичне задоволення. Енциклопедія Британіка дає таке визначення: «Використання майстерності чи уяви для створення естетичних об'єктів, ситуації а бо дії, які можуть бути розділені з оточуючими».

Мистецтво виконує різні функції:

ізнавальну. Є засобом  освіти людей.  Інформація, що міститься в мистецтві, істотно поповнює наші знання про світ;

         - світоглядну. Висловлює в художній формі певні почуття і уявлення;

         -  виховну. Впливає на людей через естетичний ідеал.

стетичну. Формує естетичні смаки, потреби людей, тим самим ціннісно орієнтуючи їх у світі, пробуджуючи творчий дух, творче начало людей;

омунікативну. Мистецтво передає інформацію від покоління до покоління

Мистецтво – це засіб, що дозволяє творити світ за законами краси.

  

  В оповіданні Рей Бредбері розповідає, як у майбутньому люди знищили картину італійського художника доби Відродження Леонардо да Вінчі "Джоконда".

 

   ДОВІДКА: італійський живописець епохи Відродження Леонардо да Вінчі залишив нащадкам невелику кількість творів. Серед робіт зрілого періоду творчості перше місце посідає знаменита «Джоконда», таємнича усмішка якої вже протягом багатьох століть хвилює серця людей. І ось що цікаво: кожного, хто хоча б один раз побачив портрет Мони  Лізи (Джоконди), охоплює почуття схвильованого трепету; усмішка западає у душу, від неї важко відвести погляд. Це, можливо, від того, що у всьому вигляді жінки дивовижно - зворушливо передані протиріччя та складність людської натури. Для Леонардо да Вінчі усмішка є не що інше, як «рух», відповідний певному «душевному стану» людини.

Портрет Мони Лізи вражає особливою привабливістю: велике відкрите чоло, вузькуваті, трохи насмішкуваті карі очі, прямий ніс, маленький рот, легкий рум’янець на щоках, чиста тонка шкіра та ніжний овал обличчя, якеобрамлене розчесаним на прямий проділ темним волоссям, котре вільно спадає на плечі; дуже красиві руки з тонкими  довгими пальцями спокійно лежать на підлокітнику крісла. Щоб посилити враження від обличчя, художник убрав жінку в просту, без особливих прикрас, темну сукню. Враження простоти та природності посилюється майстерним зображенням складок сукні та легкого шарфа.

Мона Ліза сидить на веранді у кріслі. Гордовита та пряма її статура. Пейзаж картини створює враженняне звичайної глибини простору, завдяки поступовій зміні кольорів -  від коричневого на передньому плані  через напівтони до блакитного. Уся гама образотворчих засобів картини підпорядкована єдиному завданню – подати образ живої людини, нев’янучої чарівності, яка втілює красу світу. Картина відкриває широкий простір для мислення та відчуттів. Леонардо да Вінчі, як і Бредбері,  показує людину, котра дивиться на світ відкритими до всього прекрасного очима.

 

Видатний український  поет Іван Якович Франко так описав цю величну і красиву жінку:

Хто смів сказать, що не богиня ти?
Де той безбожник, що без серця дрожі
В твоє лице небесне глянуть може,
Неткнутий блиском твої красоти?
Так, ти богиня! Мати, райська роже,
О глянь на мене з свої висоти!
Бач, я, що в небесах не міг найти
Богів, перед тобою клонюсь тоже.
О бозі, духах мож ся сумнівати
І небо й пекло казкою вважати,
Та ти й краса твоя – не казка, ні!
І час прийде, коли весь світ покине
Богів і духів, лиш тебе, богине,
Чтить буде вічно – тут, на полотні.

Події у творі «Усмішка» відбуваються у зруйнованому місті, де радіоактивні поля і дороги  зіпсовані бомбами. Жителі великого міста, які вижили після атомних бомбувань, сповнені ненависті до минулого. Грігсбі, один із героїв твору, пояснює: «Людина ненавидить те, що її занапастило, що її життя поламало. Вже так вона влаштована. Неро­зумно, можливо, але така людська природа".

Люди, що стоять у черзі, не можуть дозволити собі купити за один пенні напій з ягід. Для них святковими є події, коли знищують книги, коли розбили кувалдою останній автомобіль. Восени 2061 року вони влаштовують свято: ламають все, що збереглося після катастрофи. Свідком подій став хлопчик Том. Він стає у чергу – влада дозволяє кожному бажаючому плюнути на картину Леонардо да Вінчі. Люди плюють і рвуть картину на шматки, ламають раму. За дорослими хлопчик ухопив шматочок полотна і затиснув його у руці. Він бачив, як «баби жували шматки полотна; як чоловіки розламували раму, піддавали ногою тверді клапті, рвали їх на дрібні-дрібні шматочки».  Повернувшись додому, Том розкриває долоню й при світлі місяця бачить, що йому дісталася усмішка Джоконди.

У фантастичному сюжеті автор привертає увагу до проблем майбутнього людства, занепаду цивілізації.

Це твір - пересторога, попередження катастрофи, до якої може призвести бездуховність технізованого суспільства. Письменник переконаний, що духовне відродження людства починається з духовного відродження кожної людини.

Твір Рея Бредбері «Усмішка» — новела, адже написана у прозовій формі, невелика за обся­гом. Зображена одна подія — «свято» знищення картини. Події відбуваються протягом одного дня з ранку до ночі. Сюжет напружений, динамічний. Фінал несподіваний. Особлива увага приділе­на роздумам Тома і його протисто­янню натовпу.

 

 ДОВІДКА:  Новела - невели­кий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.

 

В оповіданні багато образів-символів. А саме:

  • Картина Леонардо да Вінчі «Джоконда» символізує мистецтво і красу.
  • Усмішка Джоконди – втілення краси, добра і великої сили мистецтва
  • Том — символ нового покоління
  • Ранок символізує початок нового, надію на краще
  •  Фінал твору -  дитина і ра­нок - це символи майбутнього.

 ЗАВДАННЯ:  прочитавши (або прослухавши) твір, складіть літературний паспорт твору у робочому зошиті, усно перевірте себе по запитаннях.

  1. Які почуття викликало у вас оповідання?
  2.  Де і коли відбуваються події у творі?
  3.  Що роблять люди на майдані о 5 годині ранку?
  4.  Як ви вважаєте, що сталося з цивілізацією?
  5.  Чому люди такі озлоблені? Що пояснює причину їхньої ненависті до набутків цивілізації?
  6.  Чи всі в черзі дотримуються думки, що цивілізація нікому не потрібна?
  7.   Чому „один із черги” вважає, що кращі набутки цивілізації поверне „людина, у котрої душа лежить до прекрасного”?
  8.   Чи є, на вашу думку, така людина у творі?

 


 

А тепер попрацюйте над образом головного героя оповідання. За даними запитаннями складіть розповідь про Тома (у робочому зошиті):

  • Чому хлопець з’являється на майдані?
  • Чи поділяє Том думки мешканців міста щодо акту вандалізму?
  • Чи здійснює він ганебний вчинок, опинившись віч-на-віч з картиною?
  • Доведіть, що в душі Тома тривала боротьба добра і зла .
  • Чому Том не зміг плюнути на картину?
  • Який уривок оповідання показує високу силу мистецтва?

 

ВИСНОВОК

Головний герой оповідання Рея Бредбері витримав екзамен на людяність. Він зберігає усмішку Джоконди як реліквію. Це – символ вічності мистецтва, духовної краси, морального перетворення, зростання людини. Добро і краса перемогли в ній. Через образ Тома письменник висловлює свій оптимізм, віру в те, що усмішка Джоконди завжди хвилюватиме душі людей. Рей Бредбері переконаний, що науково – технічний розвиток обов’язково має супроводжуватися розвитком духовним. Він вірить в те, що світ від загибелі врятують краса, гармонія, розуміння і відчуття Прекрасного.

Рей Бредбері, як і Леонардо да Вінчі, показав людину, котра дивиться на світ відкритими до всього прекрасними очима. Жорстокості і безумству світа два митці протиставили твори, що утверджують життя і красу людини.

 

 

         Наш урок я хочу закінчити поезією сучасної української поетеси Ліни Костенко:  

Вже почалось, мабуть, майбутнє.
Оце, либонь, вже почалось...
Не забувайте незабутнє,
воно вже інеєм взялось!
І не знецінюйте коштовне,
не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
на сто ерзаців у собі!
Минають фронди і жіронди,
минає славне і гучне.
Шукайте посмішку Джоконди,
вона ніколи не мине.
Любіть травинку, і тваринку,
і сонце завтрашнього дня,
вечірню в попелі жаринку,
шляхетну інохідь коня.
Згадайте в поспіху вагона,
в невідворотності зникань,
як рафаелівська Мадонна
у вічі дивиться вікам!
В епоху спорту і синтетики.

 

Polatus mela com est:


Maecenas vestibulum mollis diam. Pellentesque ut neque. Pellentesque habitant morbi tristique senectus et netus.

Proin sapien ipsum, porta a, auctor quis, euismod ut, mi. Aenean viverra rhoncus pede. Pellentesque morbi habitant morb.

ООО «Компания» | ул. Пушкина 100 | 101000, Москва 

email: company@mycompany.com