.  

 

 

Антична література

 

Антична література (від лат. antiquus — стародавній) — це література стародавніх греків і римлян, яка розвивалася в басейні Середземного моря (на Балканському та Апеннінському півостровах та на прилеглих островах і узбережжях). Її письмові пам’ятки, створені на діалектах грецької мови і латинською мовою, належать до 1 тисячоліття до Р.Х. і початку 1 тисячоліття після Р.Х. Історично грецька література передувала римській.

 

Загальні відомості:

 

Одночасно з античною культурою в басейні Середземного моря розвивалися інші культурні ареали, серед яких видатне місце займала стародавня Іудея. Антична й іудейська культура стали підвалинами усієї західної цивілізації і мистецтва.

 

Паралельно античній розвивались інші давні культури і, відповідно, літератури: давньокитайська, давньоіндійська, давньоіранська, давньоєврейська. Давньоєгипетська література переживала на той момент період розквіту.

 

В античній літературі сформувалися основні жанри європейської літератури в їхніх архаїчних формах і основи науки про літературу. Естетична наука античності визначила три основні літературні роди: епос, лірику і драму (Арістотель), ця класифікація зберігає своє базове значення донині.

 

Естетика античної літератури. Міфологічність

 

Для античної літератури, як і для кожної літератури, що бере свій початок від родового суспільства, характерні специфічні риси, що різко відрізняють її від сучасного мистецтва і певною мірою ускладнюють розуміння.

 

Найдавніші форми літератури пов’язані з міфом, магією, релігійним культом, ритуалом. Пережитки цього зв’язку можна спостерігати в літературі античності аж до часів її занепаду.

 

Публічність

 

Античній літературі притаманні публічні форми побутування. Її найвищий розквіт припадає на докнижну епоху. Тому назва "література" щодо неї застосовується з певним елементом історичної умовності. Проте саме ця обставина зумовила традицію включати в літературну царину також здобутки театру. Лише наприкінці античності з’являється такий "книжний" жанр, як роман, призначений для персонального читання. Тоді ж закладаються перші традиції оформлення книжки (спочатку у вигляді сувою, а потім зшитка), включаючи ілюстрації.

 

Музичність

 

Антична література була тісно пов’язана з музикою, що у першоджерелах, безумовно, може бути пояснено через зв’язок з магією і релігійним культом. Гомерові поеми та інші епічні твори співалися мелодійним речитативом у супроводі музичних інструментів і простих ритмічних рухів. Постановки трагедій і комедій в афінських театрах оформляли як розкішні "оперні" вистави. Ліричні вірші співалися авторами, які таким чином виступали одночасно ще й як композитори і співці. На жаль, від усієї античної музики до нас дійшло кілька роз’єднаних фрагментів. Уявлення про пізню античну музику може дати григоріанський хорал (спів).

 

Віршованість

 

Певним зв’язком з магією можна пояснити надзвичайну поширеність віршової форми, яка буквально панувала у всій античній літературі. Епос виробив традиційний неквапливий розмір гекзаметр, великою ритмічною різноманітністю відзначалися ліричні вірші, трагедії і комедії також писалися віршами. Навіть полководці й законодавці у Греції могли звертатися до народу з промовами у віршовій формі. Рими античність не знала. Наприкінці античності виникає "роман" як зразок прозового жанру.

 

Традиційність

 

Традиційність античної літератури була наслідком загальної уповільненості розвитку тогочасного суспільства. Найбільш новаторською епохою античної літератури, коли склались усі основні античні жанри, був час соціально-економічного піднесення 6-5 століття до Р.Х. У інші століття зміни не відчувались, або сприймались як виродження і занепад: епоха становлення полісного ладу сумувала за общинно-родовою (звідси гомерівський епос, створений як розгорнена ідеалізація "героїчних" часі), а доба великих держав — за добою полісною (звідси — ідеалізація героїв раннього Риму у Тіта Лівія, ідеалізація "борців з свободу" Демосфена і Цицерона у добу Імперії).

 

Система літератури здавалась незмінною, і поети наступних поколінь намагались йти шляхом попередніх. У кожного жанру був основоположник, що дав його досконалий зразок: Гомер — для епосу, Архілох — для ямбу, Анакреонт — для відповідних ліричних жанрів, Есхіл, Софокл та Еврипід — для трагедії тощо. Ступінь досконалості кожного нового твору чи письменника визначалась ступенем наближення до цих зразків.

 

Жанровість

 

З традиційності випливає і строга система жанрів античної літератури, що була перейнята і подальшою європейською літературою і літературознавством. жанри були чіткими і стійкими. Античне літературне мислення було жанровим: коли поет брався писати вірш, який би індивідуальний за змістом той не був, автор з самого початку знав до якого жанру твір буде належати і до якого давнього зразка прагнути.

 

Жанри поділялись на більш давні і більш нові (епос і трагедія — ідилія і сатира). Якщо жанр помітно змінювався у своєму історичному розвитку, то виділялись його давні, середні та нові форми (так поділялась на три етапи аттична комедія). Жанри розрізнялись на більш високі і більш низькі: вищими вважались героїчний епос і трагедія. Шлях Вергілія від ідилії ("Буколіки") через дидактичний епос ("Георгіки") до героїчного епосу ("Енеїда") явно усвідомлювався поетом та його сучасниками як шлях від "нижчих" жанрів до "вищих". Кожен жанр мав свою традиційну тематику і топіку, зазвичай дуже нешироку.

  

Антична література
Складається з: (давньогрецької літератури) (давньоримської літератури)
Хронологічні рамки: (з VIII ст. до н. е. - до III (V) ст. н. е.)
Основа античної літератури - (міфологія)
Панівна форма літературних творів - (поезія)
Головна цінність античної літератури - (людина)
Найважливіші періоди античної культури та літератури
У Давній Греції: (Мікенська культура ХІУ-ХІІ ст. до н. е.) Основа цієї культури - (міфологія та героїчний епос) Цикли міфів (про подвиги Геракла, про аргонавтів, фіванський цикл, троянський цикл) Давньогрецька культура (VIII ст до н. е.): Літературні жанри - (епос) (лірика) (драма). Епос - епічні поеми Гомера (Іліада" та "Одіссея"); художня проза (історична, філософська, ораторська) (Геродот, Плутарх, Демосфен, Платон, Аристотель) Лірика - найвідоміші поети (Тіртей, Архілох, Сапфо, Анакреонт, Солон, Алкман, Піндар) Драма - трагіки (Софокл, Есхіл, Евріпід); комедіограф (Арістофан)	У Давньому Римі: Запозичення давньогрецької культури (міфології та літератури) Основоположники давньоримської літератури -Вергілій, Горацій, Овідій. Література на службі держави - "золота доба" римської культури: друга половина І ст. до н.е. -перша половина І ст. н. е.

 

Світоглядні особливості античної літератури

Антична література зберігала тісний зв’язок зі світоглядними особливостями родового, державного життя і відображала їх. Грецька і частково римська література демонструють тісний зв’язок з релігією, філософією, політикою, мораллю, ораторським мистецтвом, судочинством, без якого їхнє існування в класичну добу втрачало весь свій смисл. У пору свого класичного розквіту вони були далекі від розважальності, лише наприкінці античності стали частиною дозвілля. Сучасна служба у християнській церкві успадкувала деякі особливості давньогрецької театральної вистави та релігійних містерій — цілком серйозний характер, присутність усіх членів громади і їхня символічна участь у дійстві, висока тематика, музичний супровід і видовищні ефекти, високоморальна мета духовного очищення (катарсису за Арістотелем) людини.

Ідейне наповнення та цінності. Античний гуманізм

Антична література сформувала духовні цінності, які стали базовими для всієї європейської культури. Поширені у часи самої античності, вони на півтора тисячоліття зазнали гоніння в Європі, але потім повернулись. До таких цінностей належить насамперед ідеал активної, діяльної, закоханої в життя, одержимої жагою знання і творчості людини, готової самостійно приймати рішення і нести відповідальність за свої вчинки. Античність вважала вищим сенсом життя щастя на землі.

Піднесення земної краси

Греки розробили поняття про облагороджуючу роль краси, яку вони розуміли як віддзеркалення вічного, живого і досконалого Космосу. Відповідно до матеріальної природи Всесвіту вони й красу розуміли тілесно і знаходили її у природі, у людському тілі — зовнішності, пластичних рухах, фізичних вправах, творили її в мистецтві слова і музики, в скульптурі, у величних архітектурних формах, декоративно-прикладному мистецтві. Вони відкрили красу моральної людини, яку розглядали як гармонію фізичної і духовної досконалості.

Філософія

Греки створили основні поняття європейської філософії, зокрема започаткували філософію ідеалізму, а саму філософію розуміли як шлях до персонального духовного і фізичного удосконалення. Римляни розробили ідеал держави, наближений до сучасного, основні постулати права, що зберігають свою чинність і донині. Греки і римляни відкрили і апробували в політичному житті принципи демократії, республіки, сформували ідеал вільного і самовідданого громадянина.

Після занепаду античності встановлена нею цінність земного життя, людини і тілесної краси втратила своє значення на багато століть. У добу Відродження вони, у синтезі з християнською духовністю, стали основою нової європейської культури.

Відтоді антична тема ніколи не полишала європейське мистецтво, набувши, безперечно, нового розуміння і значення.

 

Етапи античної літератури

Антична література пережила п’ять етапів.

Архаїка

Період архаїки, або дописемний період, увінчується появою "Іліади" і "Одіссеї" Гомера (8-7 ст. до Р.Х.). Розвиток літератури в цей час зосереджений на Іонійському узбережжі Малої Азії.

Класика

Початковий етап періоду класики — рання класика характеризується розквітом ліричної поезії, центром якої стають острови Іонійської Греції (VII-VI ст. до Р.Х.).

Висока класика представлена жанрами трагедії (Есхіл, Софокл, Евріпід) і комедії (Арістофан), а також нелітературною прозою (історіографія, філософія, красномовство). Її центром стають Афіни, що пов’язано з піднесенням міста після славетних перемог у греко-перських війнах. Класичні твори грецької літератури створені на аттичному діалекті (V ст. до Р.Х.).

Пізня класика представлена творами філософії, історіософії, театр же втрачає своє значення після поразки Афін у Пелопоннеській війні зі Спартою (IV ст. до Р.Х.).

Еллінізм

Початок цього культурно-історичного періоду пов’язаний з діяльністю Александра Македонського. У грецькій літературі відбувається процес кардинального оновлення жанрів, тематики і стилістики, зокрема виникає жанр прозового роману. Афіни на цей час втрачають культурну гегемонію, виникають нові численні центри елліністичної культури, у тому числі на території Північної Африки (III ст. до Р.Х. — після Р.Х.).

Час Риму

У цей період на арену літературного розвитку виходить молодий Рим. В його літературі вирізняють етап республіки, який завершується роками громадянських війн (III-I ст. до Р.Х.), "золотий вік" або добу імператора Августа, позначену іменами Вергілія, Горація, Овідія (I ст. до Р.Х. — I ст. після Р.Х.), нарешті літературу пізньої античності (I-III століття).

Перехід до середньовіччя

У ці століття відбувається поступовий перехід до середньовіччя. Євангелія, створені у I столітті, знаменують повний світоглядний злам, провісник якісно нового світовідчуття і культури. У подальші століття латинська мова залишається мовою церкви. На варварських землях, що належали Західній Римській імперії, латинська мова суттєво впливає на формування молодих національних мов: так званих романських — італійської, французької, іспанської, румунської та ін. і значно менше германських — англійської, німецької та ін., які успадковують від латини написання літер (латиницю). На цих землях поширюється вплив римо-католицької церкви.