Поеми Гомера «Іліада» та «Одіссея»

Найдавнішими писемними пам'ятками давньогрецької літератури вважаються поеми «Іліада» і «Одіссея», створені приблизно у VIII-VH столітті до н. є. легендарним автором Гомером і записані за наказом афінського правителя Лісістрата у VI ст. до н. є.

Обидві поеми належать до жанру героїчного епосу, де поряд з відомими історичними постатями змальовано легендарних і міфологічних героїв.

Шанобливе ставлення до богів, любов та повага до батьків, захист вітчизни — ось основні заповіді греків, відтворені у поемах Гомера.

Поема «Іліада» є неперевершеною енциклопедією воєнних дій, соціального життя Давньої Греції, моральних засад, звичаїв, культури античного світу.

Основною рушійною силою сюжету «Іліади» є гнів Ахілла внаслідок його сварки з воєначальником греків Агамемноном.

Агамемнон грубо образив жерця Аполлона Хріса, коли той прийшов у грецький табір, щоб викупити доньку Хрісеїду з полону. На той час уже минули десять років з часу облоги Трої, напруження з обох ворожих таборів досягло апогею. Ображений відмовою і грубощами Агамемнона Хріс звертається за допомогою до Аполлона, і той насилає на греків «пошесть лиху». Щоб її відвернути, Ахілл на загальних зборах греків пропонує Агамемнону повернути Хрісеїду батькові. Агамемнон погоджується, але жадає, щоб Ахілл взамін віддав йому полонянку Брисеїду, що є трофеєм славнозвісного героя. Зі смутком в душі Ахілл підкорюється воєначальнику. Але серце героя палає гнівом, тому він відмовляється брати участь у боях.

Самі боги поділилися на два протиборчі табори: одні підтримують Афродіту, яка на боці троянців, інші — Афіну, що допомагає ахейцям (грекам).

Марними були благання посланців Агамемнона повернути Ахілла на поле бою. У вирішальний момент, рятуючи військо греків від розгрому, найближчий друг Ахілла, Патрокл, вдягає обладунки Ахілла і відбиває атаку троянців, але й сам гине від руки Гектора, троянського царя. Біль втрати друга переважив образу й гордощі Ахілла. Гнів Ахілла обертається проти троянців. Одягнувши найкращі обладунки, викувані самим богом Гефестом, Ахілл наганяє жах на троянців і вступає у двобій з Гектором.

Майстерність Гомера полягає не лише в зображенні батальних сцен битви між троянцями і греками, описі героїчних подвигів персонажів як з одного, так і з другого ворожого табору. Ліричністю, ніжністю проникнуті рядки, що розповідають про прощання Гектора з коханою дружиною Андромахою.

Жінка просить свого чоловіка бути подалі від бою:

Гекторе, все заміняєш ти — батька і матір для мене, Ти ж і за брата мені, і мій чоловік ти прекрасний. Зглянься ж на мене тепер і зостанься тут з нами на вежі, Щоб не лишить сиротою дитя і дружину вдовою.

Цар троянців жаліє дружину, але залишається невмолимим, бо не може зронити свою честь, осоромити батька:

Гектор готовий за свою родину — Андромаху і сина — віддати життя:

Краще нехай я умру, хай пагорб землі мене вкриє,

Аніж почую твій зойк, як вестимуть тебе до полону!

Керуючись моральними засадами античності, де герой, в першу чергу, проявляє мужність, силу, відвагу, захищаючи свою землю, Гомер змальовує Гектора і як ніжного чоловіка і батька, і як сильну людину, що мріє бачити таким же сильним і мужнім свого сина.

Геніальність Гомера в тому, що він вийшов за умовні межі зображення лише героїчних сторінок античної історії, поет передав й усе розмаїття почуттів своїх героїв.

Гомер не стає на бік будь-якого табору або будь-якого героя. З однаковим захопленням звучать рядки, присвячені мужності, патріотизму, відданості як греків, так і троянців.

Завершується «Іліада» смертю Гектора у двобої з Ахіллом. Зворушлива і прониклива сцена викупу тіла Гектора його батьком, старим Пріамом. Гнів Ахілла вщух, і він поступово проникається співчуттям до батьківського горя, обіцяє дванадцятиденне замирення для достойного поховання троянського героя.

Як і головні герої «Іліади» — Ахілл і Гектор — так і Одіссей у поемі «Одіссея» позбавлений суто егоїстичних рис і дріб'язковості. Події поеми повністю пов'язані з долею багатостраждального Одіссея, що був активним учасником облоги Трої. Упродовж десяти років після її падіння герой не може дістатися на рідний острів Ітаку через гнів Посейдона, бога морів. Сім років він сумує вдалині від Батьківщини на зачарованому острові Огігія у закоханої в нього німфи Каліпсо. Одіссей відмовляється від безсмертя, яким його спокушає Каліпсо, заради непереборного бажання повернутися на Батьківщину, до дружини Пенелопи і сина Телемаха. А на Ітаці героя вважають загиблим, і тому до Пенелопи сватаються знатні особи, всіляко кривдять сина Одіссея — Телемаха.

На Олімпі вирішується доля Одіссея: боги дозволили героєві повернутися на Ітаку, але до цієї щасливої миті Одіссею треба йти довшим шляхом, долаючи перешкоди.

По дорозі додому Одіссею зустрічаються різні перепони: на острові лотофагів, куди буря прибила кораблі, мешканці пригостили ахеїв духмяним лотосом, що мав чудодійну силу. Ті, що його скуштували, забули свою Батьківщину й не захотіли плисти далі.

На іншому острові Одіссей зустрічається з велетнем циклопом Поліфемом. Лише завдяки хитрощам і хоробрості Одіссей врятовується разом з друзями: він називає себе Ніхто, а коли одноокий Поліфем засинає в заваленій камінням печері, Одіссей вибиває велетню загостреною палицею око. На поклик про допомогу прийшли до печери інші велетні — циклопи. На питання, хто обдурив Поліфема, вони почули відповідь: «Ніхто!», тому й покинули межі володінь пораненого Поліфема. Тримаючись за довгу шерсть овець велетня, Одіссей з друзями вибрався з печери, коли Поліфем вивільнив хід від каміння.

Грізний бог землетрусів і морських бур Посейдон поклявся помститися за свого сина Поліфема.

Проймається співчуттям до Одіссея бог вітрів Еол, на острові якого висадилася команда героя. Еол зібрав у лантух усі буйні й небезпечні вітри, міцно зав'язав і наказав Одіссеєві не випускати їх, доки не допливе до Батьківщини. Недовірливі супутники Одіссея розв'язали лантух, коли стомлений герой спав. Буйні вітри вирвалися на волю і відігнали корабель далеко назад від Батьківщини.

На острові чаклунки Цирцеї сталися дивні події: вродлива, але підступна чарівниця перетворила супутників Одіссея на звірів, а героя — не змогла, бо йому вчасно допоміг Гермес. Довелося Цирцеї звільнити від звіриної подоби всіх людей.

Одіссей вдається до допомоги померлих рідних і друзів: він спускається у підземне царство Аїда — мертвих. Віщун Тересій попереджає Одіссея про помсту бога Посейдона; герой бачить тінь матері, що померла з журби за сином. Тінь Агамемнона, воєначальника всіх греків під час облоги Трої, попереджає про підступність жіноцтва, бо після переможного повернення додому Агамемнона вбила дружина Клітемнестра.

Чародійними солодкими піснями заманюють греків на свій острів сирени. Щоб уникнути небезпеки, Одіссей знову вдається до хитрощів:

Товаришам я по черзі тоді позаліплював вуха,

Потім вони вже за руки і ноги мене прив'язали

Стійма до щогли міцної, ще й линвами міцно скрутивши.

Фантастичні кровожерливі потвори Сцілла (Скілла) і Харібда — ще одне випробування Одіссея на шляху до Ітаки:

Сцилла-бо там по один бік, по другий — божиста Харібда

Грізно ковтала із моря глибокого воду солону.

А як назад викидала, шумливо навкруг клекотіло,

Мов у котлі на великім вогні. І бризками піна

Високо вгору злітала, обидві зрошуючи скелі.

Одіссеєві вдалося врятуватися і не загинути у пащі одного із чудовиськ. І знову випробування на долю Одіссея: на острові бога сонця Геліоса паслися корови, яких супутники Одіссея потай від героя зарізали і з'їли. Коли ж ахейці покинули острів, Геліос наслав на них сильну бурю, загинули всі, крім Одіссея. Через деякий час після поневірянь греків феаки на своєму кораблі доставляють Одіссея на Ітаку. Невпізнаний, в образі старця-жебрака, Одіссей прибуває додому. Богиня Афіна, яка опікується Одіссеєм, допомагає йому у всьому. Пенелопа, навчена Афіною уві сні, призначає женихам випробування: прострілити 20 кілець, не зачепивши ні одного. Ніхто з женихів не може натягнути тятиву з лука Одіссея, що винесла на змагання Пенелопа. Коли лук бере старець-же-брак, над ним глузують усі присутні женихи.

Але, на подив, жебрак спокійно натягнув тятиву, а потім пронизав стрілою всі 20 кілець.

Не даючи женихам отямитись, Одіссей вражає кривдників влучними пострілами з луку:

«А, собаки! Не думали ви, що я цілий додому

З краю вернуся троянського! Дім мій ви тут руйнували,

Ґвалтом на ложе до себе моїх ви тягнули челядниць,

Ще за життя мого сватать мою намагались дружину

І не боялись богів, що простором небес володіють,

Ані того, що спостигне їх помста людська коли-небудь.

Злої загибелі сіті давно-бо над вами нависли ».

З самого початку знали, що за особою жебрака ховається Одіссей, лише його син Телемах, вірний пес Аргус і няня Евріклея, що впізнала героя за старим рубцем на нозі.

Коли й Пенелопа переконалася, що перед нею її чоловік, богиня Афіна повернула Одіссею його справжню особу, а потім омолодила подружжя, повернувши їм молодість і красу.

Интересно!

Яблоко раздора - золотое яблоко с надписью "прекраснейшей", которое подбросила богиня раздора Эрида на свадебном пиру смертного Пелея и богини Фетиды за то, что ее забыли пригласить на эту свадьбу. Гера, Афина и Афродита стали претендовать на это яблоко. Богини попросили Зевса решить этот спор, но Зевс повелел Гермесу передать яблоко Парису, что тот присудил яблоко достойнейшей (суд Париса). Гера пообещала Парису власть и богатство, Афина - мудрость и воинскую славу, а Афродита - отдать в жены самую красивую женщину. И Парис признал самой прекрасной из богинь Афродиту. Исполняя свое обещание, богиня помогла Парису похитить самую красивую из смертных женщин - Елену, супругу спартанского царя Менелая. С этого похищения началась Троянская война.

Легендарний поет Стародавньої Греції Гомер (бл. VIII ст. до н. е.).

Видатною пам'яткою давньогрецької культури і релігії, одним із головних джерел для досліджень релігієзнавців, є поеми "Іліада" і "Одіссея", авторство яких приписується легендарному поетові Стародавньої ГреціїГомеру (бл. VIII ст. до н. е.). Згідно з легендою, Гомер був сліпим співаком-мандрівником (одним із аедів). Його авторитет був настільки великим, що за право називатись батьківщиною Гомера сперечались, за переказами, сім давньогрецьких міст. У культурології і релігієзнавстві напівфантастичний образ Гомера породив так зване гомерівське питання — питання про авторство названих поем, а потім — і про походження та розвиток давньогрецького епосу і співвідношення у ньому фольклору і власне літературної творчості.

Вважається, що Гомер був першим аедом, який, використовуючи короткі народні пісні і висловлювання про богів і героїв, створював великі героїчні поеми-епопеї. Так, поема "Іліада" розповідає про Троянську війну (XIII ст. до н. е.) між давньогрецьким племенем ахейців і малоазійським містом Іліоном (Троєю). Вона написана гекзаметром (близько 15 700 віршів).Головний герой поеми — Ахілл. Він хоробрий воїн, майже непереможний. Його мати богиня Фетіда, щоб забезпечити своєму синові безсмертя, занурила його у священні води Стіксу. Лише п'ята, за яку Фетіда тримала Ахілла-немовля, не змочилася водою і тому залишилась вразливою. Ахілл загинув у Троянській війні, коли йому в незахищену п'яту влучила стріла, що її випустив герой Трої Паріс (звідси вираз "ахіллесова п'ята", тобто уразливе місце). "Гнів Ахілл а" з приводу образи, заподіяної йому верховним вождем Трої Агамемноном, — головна сюжетна лінія поеми. Сцени героїчних поєдинків чергуються у ній з картинами життя громадян Трої під час облоги, зі сценами суперечки богів на Олімпі (Олімп — найвищий гірський масив у Греції, в давньогрецькій міфології — священна гора, місцезнаходження богів на чолі з Зевсом).

Поема "Одіссея" розповідає про пригоди царя Одіссея під час Його повернення з Троянської війни на рідний острів Ітаку. Повернення тривало 10 років. У поемі Одіссей зображений не тільки героєм війни, а й розумним, хитрим, винахідливим правителем, розважливою та обачною людиною.

Обидві ці поеми — справжні енциклопедії життя і діяльності давніх греків. У них зображені не лише жахи війни, а й суспільне життя, праця землероба і коваля, змагання атлетів і дитячі ігри, звичайно, і боги, їхній пантеон, суперечності і боротьба між ними.

Майстерність Гомера

«Іліада» Гомера: вигадка й правда

Героїчною подією для греків була Троянська війна (XIII ст. до н.е.), яка відбулася десь за три-чотири століття до створення епосу про, неї. Що ж то були за події?

Тривалий час Троя вважалася вигадкою, і, отже, вигаданими вважалися і події Троянської війни. Але 1870 року, тобто зовсім недавно, археолог-аматор Генріх Шліман, німецький купець, на заздрість сон мишу невдах-професіоналів... розкопав Трою! Оце була сенсація! Про неї говорила не те що Європа — нею марив увесь світ. Троя таки існувала! Існували і Гектор, і Ахілл, і Зевс. Та плутати людей із небожителями, міф з реальністю не можна. І безліч дослідників: істориків, філологів, етнографів стали шукати, де в «Іліаді» правда, а де — вимисел. Допоміг їм у цьому архітектор з Великобританії Майкл Вентріс. Йому тоді було лише тридцять років (через три з половиною роки він загинув у автомобільній катастрофі). Саме про відкриття Вентріса написав відомий учений С. Лур'є: «Йому вдалося зробити найзначніше і найбільш неймовірне відкриття в науці про античність з часів епохи Відродження». У чому полягає це відкриття? Під час розкопок на острові Кріт, у «багатих золотом Мікенах», де володарював ватажок греків у Троянській війні Агамемнон, а також у Пілосі та інших місцях Балканського півострова археологи знайшли декілька тисяч глиняних табличок з невідомими письменами. Це сталося наприкінці XIX століття. Ви уявляєте собі, що тут почалося! До їхньої дешифровки було залучено безліч людей: від істориків античності до військових шифрувальників, були задіяні дешифрувальні машини всіх контррозвідок світу (робота тривала понад півстоліття). Все марно! Таємничі письмена були умовно названі «лінійним письмом Б» і визнані такими, які не дешифруються. 1 ось 1953 року Майкл Вентріс розшифрував те загадкове «лінійне письмо Б». Прочитавши загадкові письмена, вчені дізналися ось про що. На початку II тисячоліття до нової ери на Балканах з'явилися племена греків-ахейців. Десь до середини цього тисячоліття на півдні півострова склалися рабовласницькі держави. їхні царі (базиліки по-сучасному — царі) жили у містах за міцними, циклопічної кладки мурами. Ахейці стали поглядати навкруги, «чи нема країни, щоб загарбать...» Серед інших ахейці завоювали й острів Крит. А на Криті існувала висока й витончена культура, вплив якої зазнавали на собі ахейці. Після завоювання Криту ця культура остаточно стала спільною для греків і критян.

На північному заході Малої Азії був ласий для ахейців шматок — місто-держава Троада із столицею Троєю, або Іліоном. Троада була багата, вирізнялася зручним для торгівлі розташуванням, родючим грунтом тощо. І ахейці прагнули загарбати Троаду! Більшість учених датують Троянську війну 1200 р. до н.е.

Троада була загарбана, а Троя (Іліон)— зруйнована. Але «бере вовк, та бере й вовка»... Троянська війна була початком кінця ахейської військової могутності. Незабаром на Балканах з'явилися нові грецькі племена — дорійці. Поруйнувавши культуру ахейців, вони почали створювати свою. Але руйнувати набагато простіше й швидше, ніж будувати. Храми заростали травою, міста занепадали, забувалася писемність, мистецтво, ремесла. 1, звичайно, забувалося минуле. Як то кажуть, рвався ланцюжок подій... А окремі ланки цього ланцюжка міфологізувалися, обростали безліччю домислів. Деякі ж ланки з різних кінців ланцюжка справжніх подій з'єднувалися між собою, деякі — просто випадали. Розповіді про героїв і богів, факти історичні та вигадані перемішувалися, утворилась така собі суміш із правди та вигадки.

Порівняльна характеристика Ахілла й Гектора

Гектор	Люблячий чоловік і батько
	Троянський царевич, старший син Пріама
	Мужній воїн
	Патріот і громадянин Трої
	Сильний і витривалий
	Один із кращих серед учасників Троянської війни

Ахілл	Богорівний
	Прудконогий
	Амбіційний
	Перший звитяжець серед греків
	Найдужчий серед дужих
	Невразливий
	Гнівливий
	Емоційний
	Вірний товариш
	Немилосердний

Художньо-виражальні засоби поеми

	Ахілл	Гектор
Постійні епітети	"багато дужчий", "богосвітлий" (Зевсова характеристика), "прудконогий" (авторське), "ясний" (Афіна)	"сильний", "невситимий в бою" (Афіна), "божистий", "шоломосяйний"
Порівняння	"як сокіл у горах ... гонить сполохану горлицю дику", "як вихор", наче "пес по узгір'ях полює"	"наче юний олень"
Гіпербола	"Так вони тричі оббігли навколо Пріамове місто..."
Метафори	"впокірник коней"

Щит Ахілла

Щит здавна був символом честі воїна, пізніше це значення ще підсилилося гербом, який став на ньому зображуватися. Описи конкретних щитів зустрічаються в міфології та епосі; найвідомішим є щит Ахілла, на якому був зображений весь міфопоетичний Космос. Щит мав величезне значення в обрядовості: на нього підіймали ватажків, на ньому носили загиблих, звідки і походить відома фраза спартанської матері "Зі щитом чи на щиті". Цікаву паралель можна знайти на іншому кінці Європи, де герой повертається додому з уламками зброї, які він, не кидає, щоб довести свій вихід з бою з честю.

Крім щита, захисну, і водночас, символічну, функцію мали обладунки. Зокрема, прикраси на шоломах давали можливість визначити статус воїна; ілюстрацією можуть слугувати мікенські шоломи, вкриті іклами кабана, однієї з найшановніших європейських тварин. Величезне місце в "Іліаді" займають обладунки Ахілла з їхньою роллю в загибелі Патрокла та суперечці ахейців після смерті Ахілла.

Щит Ахилла — щит, выкованный за одну ночь Гефестом для Ахилла, сына Фетиды.

Щит имел центр с небольшим возвышением, что символизировало земную твердь, имевшую, по мнению древних, форму щита со срединной горой, «пупом земли». На щите Гефест изобразил землю, небо, звёзды, а также многочисленные эпизоды городской и сельской жизни.

…Множество дивного бог по замыслам творческим сделал. Там представил он землю, представил и небо, и море, Солнце, в пути неистомное, полный серебряный месяц, Все прекрасные звёзды, какими венчается небо… (Текст «Илиады» в переводе Н. И.Гнедича)

Согласно мифам, такого щита не было ни у кого: ни у воинов троянских и ахейских, ни у божеств, спускавшихся с Олимпа. По своему щиту Ахилл мог найти любое место: и землю мирмидонян, правителем которой был его отец Пелей, и Трою, где он во главе отряда отстаивал честь Менелая.

Интересно!

Как устроен щит

Сделать щит можно из любого прочного и не слишком тяжелого материала — кожи, ивовых прутьев, дерева, листового металла (меди, бронзы, железа, стали), но лучше — комбинируя все эти материалы.

Форма щита может быть почти любой — не было разве что шестиугольных и звездообразных... Чаще всего встречались круглые и прямоугольные, нередко попадались также треугольные и каплевидные. В центре многих разновидностей щитов располагается умбон — металлическая полусфера, служащая для активного парирования ударов, а также защищающая кисть бойца.

Держали щит двумя способами. Щиты либо имели единственную расположенную в центре щита жесткую рукоятку (или, реже, парные кожаные петли), либо рукоятка смещалась к краю, и появлялись ремни, в которые продевалось предплечье. Закрепленный на предплечье щит легче удерживать, однако его подвижность при этом несколько уменьшается. Изредка щиты подвешивались на ремне на шею бойца.

По размерам щиты условно делятся на три класса: малые могут закрыть только грудь, средние — весь корпус, а ростовые закрывают бойца от бедер до шеи. Самые маленькие щиты, прикрывающие только кисть, назывались кулачными. Понятно, что малые щиты — в первую очередь средство активной защиты, в то время как ростовые достаточно просто держать перед собой, укрываясь за ними от вражеских ударов.

Хотя основная задача щита — спасти бойца от ударов и снарядов, он служит и для нападения: удар щитом, особенно с разбегу, может сбить противника с ног, превратив в легкую добычу. Изредка в центре небольшого щита размещался шип, чтобы удар им был опаснее, — но такие щиты встречались весьма редко...

Повсеместно, от Испании до Китая и Мексики, были распространены выпуклые круглые щиты диаметром 50-60 сантиметров, одинаково удобные как для пешего, так и для конного воина. Ими равно охотно пользовались и конные лучники, не признававшие щитов других типов, и легкая пехота, и городская стража. Делались такие щиты обычно из толстой кожи или окованного металлом дерева. У монголов, арабов и других кочевых народов, полагающихся в первую очередь на легкую конницу, других щитов практически и не было.

С древнейших времен щиты раскрашивали и украшали. Расцветка щитов и значки на них помогали воинам различать друг друга в бою, и, по-видимому, именно их можно считать древнейшими элементами униформы бойца. Из изображений на щитах возникли рыцарские гербы, которые и до сих пор изображаются на соответствующих, геральдических, щитах.

Поема «Одіссея»

Поема «Одіссея» складається з 12 110 віршів і розподілена на 24 частини.

Її дія зосереджена навколо одного героя та однієї теми. Цим героєм є Одіссей, син Лаерта, чоловік Пенелопи, батько Телемаха, що воював 10 років під стінами Трої та уславився подвигами і мудрістю.

Темою ж «Одіссеї» є мандри хитромудрого Одіссея під час повернення додому, на острів Ітака та поновлення себе в правах царя острова і господаря свого дому.

Дія поеми висвітлює останні 40 днів із 10-річного плавання Одіссея, а повна картина всіх негараздів і страждань, що випали на його долю, подається у вигляді розповіді самого Одіссея на бенкеті у царя Алкіноя.

В «Одіссеї», на відміну від «Іліади», широко використовуються пригодницькі, казкові, фантастичні елементи. Одіссей розповідає про морські пригоди, про зустріч із циклопом Поліфемом, про лютих потвор Сциллу і Харібду, про солодкозвучних сирен, що заманюють мандрівників своїм співом.

Шлях Одіссея з Трої додому, на острів Ітака, до улюбленої дружини Пенелопи та сина Телемаха тривав 10 років.

Першою фантастичною пригодою Одіссея було перебування у країні мирних лотофагів, «їдців лотоса», чудової солодкої квітки (хто скуштує її, той назавжди забуде свою батьківщину і залишиться збирачем лотоса).

Потім Одіссей потрапив у країну циклопів, однооких чудовиськ, де велетень-людожер Поліфем з'їв декількох супутників Одіссея.

Після цього мандрівники опинилися в країні велетнів-людожерів, лестригонів, які знищили всі кораблі Одіссея, окрім одного, який потім приплив до острова чарівниці Цирцеї. Вона перетворила супутників Одіссея на свиней, лише Одіссей за допомогою рослини-протиотрути переміг чари і залишався у Цирцеї протягом року.

Мандрівникам довелося пропливати повз підступних сирен, які знищують простодушно-довірливих мореплавців; проходити поміж скель, поблизу яких живуть Сцилла і Харібда, що пожирають людей.

Супутники Одіссея не вижили під час цієї подорожі. Живим залишився лише він один, хвилями викинутий на острів Огігія, де він перебував у німфи Каліпсо.

Лише після цього мандрівникові вдалося потрапити на острів, де живуть феаки, які, вислухавши його, допомогли повернутися на острів Ітака.

Про побут давніх греків.

Зрозуміло, що греки займалися тваринництвом, використовуючи м'ясо, молоко, сир як необхідні продукти харчування. Цікаво, що греки не пили вино нерозбавленим (пам'ятаємо: одна з найкращих рис елліна — помірність), в цьому епізоді Одіссей розбавляє вино водою у пропорції 1: 20. Звичайно, гостинність, повага навіть до незнайомих людей, що завітали в дім,— норма для давніх греків, на відміну від диких циклопів, що не шанують закони.)

Що засуджує Гомер в поемі «Одіссея»?

Гомер засуджує беззаконня несправедливої сили в образі Поліфема. Але й Одіссей не є ідеальним героєм: пиха та самовпевненість завдають чималої шкоди йому та його супутникам.

Походження та соціальне становище Одіссея

Одіссей — син Лаерта, цар Ітаки. Має дружину Пенелопу та сина Телемаха. Він досвідчений воїн, «городоборець», один з ахейських ватажків у Троянській війні. Після війни він 10 років поневіряється світом, прагнучи повернутися додому.

Зовнішність та фізичний стан героя

Виглядає як звичайна людина, фізично сильний, витривалий

Риси характеру, що притаманні Одіссеєві

Гомер стосовно свого героя найчастіше використовує епітет хитромудрий, що влучно характеризує Одіссея. Він розумний, кмітливий і... хитрий. Ці риси виявилися і в епізоді з троянським конем, і під час перебування у циклопа, у Цирцеї (Кіркеї). Завдяки своєму розуму, спостережливості герой рятує себе і своїх друзів — виявляє відповідальність за їхню долю.

Одіссей рішучий, запальний, але може правильно оцінити обстановку й стримати себе. Він здатний визнавати свої помилки. Одіссей — люблячий чоловік та батько.

Але він — не ідеальна людина. Часто герой буває марнославним, підступним до ворогів, глузливим, нерозсудливим та не завжди прислухається до порад своїх супутників.)

Ставлення до героя інші персонажів.

Одіссей користується заслуженою повагою завдяки патріотизму, сміливості та розуму. Він — ватажок, і супутники покладають великі надії щодо перемоги та порятунку саме на нього.

Висновки

Швейцарський учений Андре Боннар вважає, що «...Одіссей, хоча й вірить у своїх богів, але знає, що вони можуть бути такими ж підступними, як і милостивими, відтак покладається, у першу чергу, на самого себе... Одіссей — коваль свого щастя, у нього розум вправного майстра, робітника».
У довіднику з античної літератури ми прочитаємо: «Одіссей — образ людини того періоду в історії Стародавньої Греції, коли греки воювали, відкривали нові землі, колонізували їх. За таких умов, безперечно, людина мусила не тільки майстерно володіти зброєю, але й бути обачною та розважливою. Одіссей втілює також ідею одвічного суму за Батьківщиною, що підносить гомерівський епос на рівень високого гуманізму».

Чи відповідає Одіссей ідеалу давніх греків?

Ідеал давніх греків

мужність справедливість помірність мудрість

Одіссей мужній та поміркований, дуже розумний, але не завжди обачний, справедливий, іноді марнославний. У цілому образ Одіссея відповідає ідеалу давніх греків, хоча він має не тільки позитивні риси.

1			9
		2
3
	4

		5
			6
		7
			8

По горизонталі:

1) Найсильніший воїн ахейців у Троянській війні.

2) Вірна й любляча дружина Одіссея.

3) Воїн, що повертався додому 10 років.

4) Богиня моря, матір Ахілла.

5) Фантастичні істоти, що заманювали мандрівників своїм співом.

6) Майстер, що викував Ахіллові щита.

7) Ім'я циклопа.

8) Так назвав себе Одіссей циклопові.

По вертикалі:

9) Дике плем'я велетнів-людожерів, які розбили 11 кораблів Одіссея і зжерли його супутників.

Одіссея.

Одіссея оповідає про те, як Одіссей, цар Ітаки, острова на заході Греції, після довгих і небезпечних блукань і пригод повернувся додому до своєї дружини Пенелопи. На відміну від Іліади, дія якої розвивається переважно в Трої і навколо неї і викладається як послідовне оповідання, в Одіссеї місце дії часто змінюється. Ми переносимося з Трої в Єгипет, виявляємося в Північній Африці і на Пелопоннесі, попадаємо на Ітаку і на далекий захід Середземного моря. Дія починається на десятому році після узяття Трої. Гнів богів не дозволив Одіссею повернутися додому. З морською німфою Каліпсо живе він на фіалковому острові на далекому заході. Афіна, незмінна заступниця Одіссея, домагається нарешті в Зевса дозволу виручити Одіссея. Змінивши вигляд, Афіна з'являється на Ітаці, де Пенелопі і її синові Телемахові досаждає буйна орава наречених, всього 108 чоловік, що примушують царицю вибрати одного з них у чоловіки (вони думають, що Одіиссей вмер, проте Пенелопа усе ще продовжує сподіватися на його повернення). Афіна спонукує Телемаха відправитися в шлях і спробувати добути які-небудь звістки про батька. Телемах відпливає на Пілос (західна окраїна Пелопоннесу), у столицю Нестора.

Нестор дружньо приймає Телемаха, розповідає йому, що довелось випробувати деяким вождям греків на зворотному шляху з Трої, і залишає гостя на ніч у своєму палаці. Ранком Телемах виїжджає на колісниці в Лакедемон (Спарту), у царство Менелая й Олени, що знову живуть у мирі і згоді. Вони влаштовують на честь Телемаха розкішний бенкет і теж розповідають йому про пригоди грецьких царів, у тому числі про хитрості з дерев'яним конем (вигадка Одіссея, що привела до взяття Трої) і про те, як Менелаю вдалося знайти у Єгипті чарівника Протея. Але ніяких зведень про Одіссея в них немає.

Місце дії знову переміщається на Ітаку. Пенелопа горює про розлуку із сином, наречені готують засідку, щоб убити Телемаха. Боги на Олімпу знову збираються на раду. Афіна знову заговорює про рятування Одіссея, і Зевс посилає Гермеса, вісника богів, щоб той передав Каліпсо веління відпустити Одіссея. Каліпсо зжавши серце кориться. Одіссей швидко будує пліт і відпливає на схід, у напрямку Ітаки. Владика морів Посейдон, гніваючись на Одіссея за те, що він засліпив його сина, циклопа Поліфема, насилає жорстоку буру і вщент розбиває пліт, однак за допомогою Афіни Одіссею неймовірними зусиллями вдається добратися до берега.

Ранком він просинається, почувши дівочі голоси. Це з'явилася Навсікая, царівна Схерії, країни, де живуть феаки, зі своїми служницями. Одіссей молить їх про допомогу, і Навсікая прихильно відповідає йому, наділяє їжею й одягом, розповідає йому про себе і про своїх царствених батьків. Служницям вона визнається, що за таку людину вона б охоче вийшла заміж. Навсікая вказує Одіссею дорогу в столицю, де Одіссей, наданий сам собі, любується чудовим палацом і садом у феаків. Він входить у парадний зал і як прохач молить царицю Арету і Алкіноя допомогти йому повернутися на батьківщину, вони ж роблять йому люб'язний прийом.

Наступного дня феаки влаштовують бенкет, на якому феакійський співак Демодок декламує сказання про героїв і богів. Алкіной просить Одіссея назвати себе і повідати про свої пригоди. Одіссей починає своє оповідання, що захоплює, з моменту відплиття від Трої. Він розповідає про свої зустрічі з багатьма дивними народами і чудовиськами: про мстивий киконах, про лотофаг, чия їжа змушує забути про вітчизну; про однооких гігантів киклопах; про Еоле, володаря вітрів, що живе на плавучому острові, оточеному мідною стіною; про людожерів лестригонів; про чарівницю Кирці, чий чаклунський напій перетворює людей у тварин: вона протягом року утримувала Одіссея і його супутників у себе на острові; про примар у Краї тіней, серед яких Одіссею довелось зустрітися і зі своєю матір'ю Антиклеєю, і з деякими соратниками по Троянському поході. Далі Одіссей оповідає про Сирен, що зачаровують моряків своїм співом (Одіссей зумів устояти проти них лише тому, що наказав веслярам прив'язати себе до щогли, а вуха своїх супутників наповнив воском); про всепожираюче морське чудовисько Сцилу і про виникаючому по сусідству грізному вирі Харибду (прислів'я "між Сциллою і Харибдою" означає до спритності Одіссея, що зумів прослизнути між ними); про фатальних корів Сонця, що послужили причиною загибелі останніх товаришів Одіссея, і, нарешті, про гостинну Каліпсо, на пустельному острові якої він виявився, позбавивши всіх кораблів і супутників. Одіссей розповідає до глибокої ночі, і феаки з задоволенням йому слухають. Щедро обдаривши свого гостя, вони відправляють його додому на швидкохідному кораблі. Одіссей занурюється в глибокий сон, а вийшовши з забуття, виявляє, що повернувся на Ітаку, де не був майже 20 років.

Тут Одіссея вже чекає Афіна. Богиня попереджає його про небезпеку, що підстерігає його в палаці: знахабнілі наречені, що втратили терпіння, готові убити царя, якщо той з'явиться відкрито. Афіна додає Одіссею образ старого жебрака, а сама відправляється в шлях, щоб викликати Телемаха з його поїздки по материковій Греції. Одіссей приходить до ґречного свинопаса Евмея, що, хоча і не впізнає свого пана, однак обходиться з ним досить люб'язно. Повертається Телемах і за допомогою Афіни довідується до батька. Удвох вони складають план, як погубити наречених. Телемах направляється в палац, а Одіссей йде туди ледве пізніше, усе ще в зміненому обличчі. Деякі зі слуг і наречених грубо звертаються з Одіссеєм, а з професійним жебраком Іром йому приходиться вступити в двобій. Одіссей розмовляє з Пенелопою і вводить її в оману своїм вимислом. Стара нянька Евріклея впізнає свого вихованця по шраму на нозі, але Одіссей забороняє їй розголошувати це. Пенелопа розповідає Одіссею, якого вона як і раніше не впізнає, про свій дивний сон і попереджає, що має намір провести серед наречених змагання, щоб визначити, за кого з них їй вийти заміж.

Наступного дня Пенелопа розпоряджається улаштувати іспит сили і спритності наречених: її чоловіком стане той, хто зуміє зігнути тугу цибулю Одіссея, нав'язати на нього тятиву і пустити стрілу так, щоб вона пройшла через 12 кілець - отворів для рукоятки у виставлених у лінію сокирах. Багато наречених зазнають невдачі, Одіссею же вдається це зробити. Він скидає з пліч руб'я, устає на порозі залу і за допомогою Телемаха і двох вірних рабів винищує наречених. Потім Пенелопа, для надмірно самовпевненого Одіссея робить м'яку відсіч (вона вигадує свою хитромудру перевірку того, чи перед нею дійсно її чоловік), але і тут Одіссей перший і Пенелопа з радістю приймає свого давно втраченого чоловіка.

Ранком Одіссей відправляється відвідати свого старого батька Лаэрта. Однак родичі наречених пускаються за ним слідом. Одіссей, якому допомагають його батько і син, а також кілька відданих слуг, відбиває їхній натиск. Афіна з дозволу Зевса втручається і відновлює на Ітаці мир і благоденство.

Хоча по мові, стилеві, метриці й окресленню героїв Одіссея надзвичайно схожа з Іліадою, сюжетом, настроєм і загальною атмосферою вона нагадує скоріше казку або романтичну повість, чим героїчний епос. Центральний персонаж Одіссей - дійсний герой, однак головні свої подвиги він робить не на полі бою не у військовій раді, а серед чарівників, чудовиськ і ворогів у себе на батьківщині. Тому спритність і хитрість потрібні йому не менше, чим сила і відвага. Дружині Одіссея Пенелопі, щоб зберегти любов до чоловіка і вірність йому під час його тривалої відсутності, приходиться витримати не менш героїчну боротьбу. Гомер ясно показує, що Пенелопа, на свій жіночий лад, настільки ж розумна і винахідлива, як і її чоловік. Телемах, дійсний материнський розбалований хлопчик на початку поеми, проте дорослішає на очах під керівництвом Афіни. Серед другорядних персонажів - багато чітко змальованих фігур: чесні слуги, такі, як Евмей і Евріклея; Лаерт, свого роду сільський Пріам; Антиклея, що тужить про сина, з яким вона була розлучена; зарозумілі ватажки наречених; ніжна Каіипсо; підступна і прекрасна Кірка;

простодушні і дикі циклопи; царі, цариці і їхні дочки, моряки, раби, душі померлих, чарівники, чудовиська - цілий багатонаселений світ, частково дійсний, частково чарівний. Узагалі говорячи, у порівнянні з Іліадою, боги Одіссеї більш величні й миротворні. Афіна тут просто чарівна. На противагу трагічній кінцівці Іліади, у фіналі Одіссеї тріумфує поетична справедливість: добрі нагороджені, дурні знищені. Останнє слово залишається за богами.

Поема Гомера «Одіссея»

Головний і герой - Одіссей у поемі «Одіссея» позбавлений суто егоїстичних рис і дріб’язковості. Події поеми повністю пов’язані з долею багатостраждального Одіссея, що був активним учасником облоги Трої. Упродовж десяти років після її падіння герой не може дістатися на рідний острів Ітаку через гнів Посейдона, бога морів. Сім років він сумує вдалині від Батьківщини на зачарованому острові Огігія у закоханої в нього німфи Каліпсо. Одіссей відмовляється від безсмертя, яким його спокушає Каліпсо, заради непереборного бажання повернутися на Батьківщину, до дружини Пенелопи і сина Телемаха. А на Ітаці героя вважають загиблим, і тому до Пенелопи сватаються знатні особи, всіляко кривдять сина Одіссея - Телемаха.

На Олімпі вирішується доля Одіссея: боги дозволили героєві повернутися на Ітаку, але до цієї щасливої миті Одіссею треба йти довшим шляхом, долаючи перешкоди. По дорозі додому Одіссею зустрічаються різні препони: на острові лотофагів, куди буря прибила кораблі, мешканці пригостили ахеїв духмяним лотосом, що мав чудодійну силу. Ті, що його скуштували, забули свою Батьківщину й не захотіли плисти далі. На іншому острові Одіссей зустрічається з велетнем циклопом Поліфемом. Лише завдяки хитрощам і хоробрості Одіссей врятовується разом з друзями: він називає себе Ніхто, а коли одноокий Поліфем засинає в заваленій камінням печері, Одіссей вибиває велетню загостреною палицею око. На поклик про допомогу прийшли до печери інші велетні - циклопи. На питання, хто обдурив Поліфема, вони почули відповідь: «Ніхто!», тому й покинули межі володінь пораненого Поліфема. Тримаючись за довгу шерсть овець велетня, Одіссей з друзями вибрався з печери, коли Поліфем вивільнив хід від каміння. Грізний бог землетрусів і морських бур Посейдон поклявся помститися за свого сина Поліфема.

Проймається співчуттям до Одіссея бог вітрів Еол, на острові якого висадилася команда героя. Еол зібрав у лантух усі буйні й небезпечні вітри, міцно зав’язав і наказав Одіссеєві не випускати їх, доки не допливе до Батьківщини. Недовірливі супутники Одіссея розв’язали лантух, коли стомлений герой спав. Буйні вітри вирвалися на волю і відігнали корабель далеко назад від Батьківщини. На острові чаклунки Цирцеї сталися дивні події: вродлива, але підступна чарівниця перетворила супутників Одіссея на звірів, а героя - не змогла, бо йому вчасно допоміг Гермес. Довелося Цирцеї звільнити від звіриної подоби всіх людей. Одіссей вдається до допомоги померлих рідних і друзів: він спускається у підземне царство Аїда - мертвих. Віщун Тересій попереджає Одіссея про помсту бога Посейдона; герой бачить тінь матері, що померла з журби за сином. Тінь Агамемнона, воєначальника всіх греків під час облоги Трої, попереджає про підступність жіноцтва, бо після переможного повернення додому Агамемнона вбила дружина Клітемнестра. Чародійними солодкими піснями заманюють греків на свій острів сирени. Щоб уникнути небезпеки, Одіссей знову вдається до хитрощів:

Товаришам я по черзі тоді позаліплював вуха, Потім вони вже за руки і ноги мене прив’язали Стійма до щогли міцної, ще й линвами міцно скрутивши. Фантастичні кровожерливі потвори Сцілла (Скілла) і Харібда - ще одне випробування Одіссея на шляху до Ітаки:

Сцилла-бо там по один бік, по другий - божиста Харібда Грізно ковтала із моря глибокого воду солону. А як назад викидала, шумливо навкруг клекотіло, Мов у котлі на великім вогні. І бризками піна Високо вгору злітала, обидві зрошуючи скелі.

Одіссеєві вдалося врятуватися і незагинути у пащі одного із чудовиськ. І знову випробування на долю Одіссея: на острові бога сонця Геліоса паслися корови, яких супутники Одіссея потай від героя зарізали і з’їли. Коли ж ахейці покинули острів, Геліос наслав на них сильну бурю, загинули всі, крім Одіссея. Через деякий час після поневірянь греків феаки на своєму кораблі доставляють Одіссея на Ітаку. Невпізнаний, в образі старця-жебрака, Одіссей прибуває додому. Богиня Афіна, яка опікується Одіссеєм, допомагає йому у всьому. Пене-лопа, навчена Афіною уві сні, призначає женихам випробування: прострілити 20 кілець, не зачепивши ні одного. Ніхто з женихів не може натягнути тятиву з лука Одіссея, що винесла на змагання Пенелопа. Коли лук бере старець-жебрак, над ним глузують усі присутні женихи.

Але, на подив, жебрак спокійно натягнув тятиву, а потім пронизав стрілою всі 20 кілець. Не даючи женихам отямитись, Одіссей вражає кривдників влучними пострілами з луку: «А, собаки! Не думали ви, що я цілий додому З краю вернуся троянського! Дім мій ви тут руйнували, Ґвалтом на ложе до себе моїх ви тягнули челядниць, Ще за життя мого сватать мою намагались дружину І не боялись богів, що простором небес володіють, Ані того, що спостигне їх помста людська коли-небудь. Злої загибелі сіті давно-бо над вами нависли ». З самого початку знали, що за особою жебрака ховається Одіссей, лише його син Телемах, вірний пес Аргус і няня Евріклея, що впізнала героя за старим рубцем на нозі. Коли й Пенелопа переконалася, що перед нею її чоловік, богиня Афіна повернула Одіссею його справжню особу, а потім омолодила подружжя, повернувши їм молодість і красу.

Ахілл і Одіссей як уособлення мужності і відваги, людського розуму

(За «Іліадою» та «Одіссеєю» Гомера)

Поеми «Іліада» і «Одіссея» були створені у VIII — на початку VII століття до нашої ери і відбивають світогляд, ідеал поведінки людини, її місце у природі і суспільстві. Головні герої поем — вожді (царі), що виділяються своєю хоробрістю й силою. Гомер віддає їм шану саме тому, що вони спроможні відстояти інтереси свого народу, прийняти на себе найсильніші удари супротивника.

У поемі «Іліада» зображено чимало видатних воїнів: Діомед, Аякс, Патрокл, але головну роль автор поеми відводить Ахіллу. Він — наймолодший герой поеми «Іліада», але Ахілл — найсильніший воїн греків, йому притаманні такі риси, як почуття обов’язку, хоробрість, відвага, ці риси відзначають й інших героїв поеми, але тільки Ахілл має такий бурхливий темперамент, який доповнюється бажанням відстоювати справедливість. Він справжній герой, який понад усе цінує честь. Як потоптання своєї честі Ахілл сприймає те, що Агамемнон забирає його полонянку. Тому ні автор поеми, ні греки не звинувачують його у зраді: самоусунення Ахілла сприймається як захист честі. Ахіллу властиве почуття вірності своїм друзям, смерть Патрокла змусила його повернутися у військо. У нових латах, що викував Гермес, Ахілл непереможний. У 21-й пісні розповідається про жорстоку помсту Ахілла за смерть друга. Він гонить троянців до річки Ксанф і багатьох із них там убиває, але дванадцять юнаків він захопив живими, щоб принести їх у жертву Патроклу. У 22-й пісні зображено двобій Гектора й Ахілла, в якому останній перемагає. Бурхливий темперамент Ахілла не дає йому заспокоїтись на цьому, він прив’язує тіло Гектора до колісниці і кілька разів об’їздить Трою, але коли до нього приходить батько Гектора з проханням не знущатися над тілом сина, почуття справедливості перемагає: вражений горем старого батька, герой віддає тіло Гектора на поховання.

Троянська війна скінчилась, і її герої повертаються додому, та воля богів була в тому, щоб лише деякі з них щасливо закінчили цей похід. Найдовший шлях чекав хитромудрого Одіссея, який десять років після закінчення війни не міг повернутися на батьківщину.

У Троянській війні Одіссей зробив чимало для греків, особливо там, де потрібна була не сила, а розум. Це він здогадався зв’язати наречених прекрасної Єлени клятвою допомагати її обранцю в будь-якій біді. Єлена обрала своїм чоловіком спартанського царя Менелая, але зрадила йому з сином царя Трої Парісом. Краса її вважалася скарбом усього грецького народу; щоб повернути Єлену, греки і розпочали Троянську війну, але без угоди, яку вигадав Одіссей, грецьке військо ніколи б не зібралося. Це Одіссей зміг привести у військо юного Ахілла, без якого перемога була б неможлива. Це Одіссей утримував військо біля стін Трої, коли розпочалася тяжка хвороба, він умовляв Ахілла повернутися на поле бою, коли той посварився з Агамемноном. Саме Одіссей одержав від греків ахіллові лати після його загибелі. Коли греки не змогли взяти Трою силою, Одіссей вигадав троянського коня, в якому сховалися найхоробріші грецькі воїни і сам Одіссей серед них.

«Одіссея» — поема, в якій розповідається про повернення Одіссея на рідний острів Ітака. З точки зору автора поеми, героїзм Одіссея полягає в тому, що він залишається вірним своїй батьківщині, його ніщо не страшить у досягненні своєї мети «побачити хоч дим із рідного краю».

Герой поеми «Одіссея» — мужній воїн, але часто він використовує хитрощі, щоб здобути перемогу. Саме вони допомагають йому побороти Поліфема, Цирцею і сирен.

Але якщо хитрість — природна риса Одіссея, то мужність і витривалість, завзятість він набув у довгих і тяжких мандрах, які загартували його тіло і душу. Усіх, із ким зустрічається Одіссей протягом довгих років Троянської війни, а потім за час тривалої подорожі, підкоряли його розум, розсудливість, мужність і хоробрість. Навіть чаклунка Кірка, зілля якої не зашкодило Одіссею, вражена його стійкістю. Навіть богиня Афіна визнає його розум і передбачливість, говорить, що і богу важко було б мірятися з Одисеєм хитрощами.

У поемах «Іліада» і «Одіссея» є провідні образи, у першій — спис, у другій — весло. Ахіллес — уособлення мужності і відваги. Саме таким повинен бути герой поеми, що розповідає про війну. Але в мирний час цих рис замало. Весла Гомер називав «крилами корабля», вони допомагають спілкуванню людей, збагаченню досвіду. Мандри Одіссея — це довгий шлях людини в житті. У поемі Гомера — одвічна мудрість народу, яка викладена мовою, зрозумілою всім людям всіх часів,— мовою казки. Тому всі, хто знайомиться з героями Гомера, запам’ятовують назавжди ці яскраві образи мужності, відваги, людського розуму.