Давньогрецька лірика

Давньогрецька лірика виникла як пісня, продовжуючи й розвива­ючи традиції народної, фольклорної пісні. Перша назва цих поетичних творів — «теІ08» (у род. відмінку — «теІосСоз», тобто пісня).

У VII ст. до н. е. виникла авторська пісня, лірика (індивідуалістична поезія), що означає «те, що виконується у супроводі ліри» (музичний се­миструнний інструмент, який (за міфами) створений богом Гермесом).

Давньогрецька лірика була тісно пов'язана з античною музикою, яка нам майже не відома (флейта, ліра).

Лірика давніх греків розподі­лялася на три жанри: елегія, ямб та меліка. Елегії виконувалися під супровід флейти, а меліка — під звучання ліри. Кожний жанр пе­редбачав особливий віршовий розмір або строфу. Наприклад, елегію потрібно було писати еле­гійним двовіршем (гекзаметр + пентаметр), ямб — ямбом чи хо­реєм, меліку — особливими, ори­гінальними строфами. Різнилися між собою також змісти поезій різних жанрів. Елегії присвячу­валися патріотичним закликам, роздумам про життя; ямб мав са­тирично-викривальний характер; сольна меліка використовувалася для любовних пісень, а хорова — для виконання гімнів на честь бо­гів та людей. Певні поети мали свої уподобання серед цих жанрів, і їх імена тепер пов'язують саме з ними (наприклад, гімни Піндара).

   Давньогрецька лірика

назва жанру Елегія (флейта) ямб меліка (ліра) монодична (сольна) хорова Віршова­ний роз­мір, строфа Елегійний дво­вірш (гекзаметр + пентаметр) Ямб, хорей Алкєєва строфа, сапфічна строфа Оригі­нальні строфи Зміст віршів Патріотизм, роз­думи, афоризми, іноді — кохання Сатирично-викриваль­ний характер Любовні пісні Гімни на честь богів та людей Представ­ники Тіртей Архілох Алкей, Сапфо, Анакреонт Піндар

Літературознавчі         терміни Ямб — двоскладова стопа з наголосом на 2-му складі (назва виникла від слова ямбіке — дудка). Хорей — двоскладова стопа з наголосом на 1-му складі. Елегія — повчальний вірш, що містить у собі заклик до важливих і серйозних справ, роздуми, афоризми; пишеться двовіршем: гекза­метр + пентаметр. ( пентаметр з грецьк. «п'ятимірник»)

Творчість Тіртей ( VII ст. до н. е.)

 

 Було це дуже давно, у VII ст. до н. е. у Давній Греції. Жителі міста Спарта воювали з Месенією, але ніяк не могли здобути перемогу. Тоді вони звернулися до оракула з проханням порадити, як їм перемогти су­противників. Оракул порадив звернутися по допомогу до афінян. Але ті зовсім не хотіли втручатися у відносини Спарти і Месенії, тому пожар­тували над спартанцями, приславши їм на допомогу лише одну людину: кульгавого шкільного вчителя на ім'я Тіртей. Спартанці були страшен­но здивовані і навіть ображені: вони не розуміли, як одна людина може допомогти їм у війні. Але сталося диво: саме Тіртей здобув перемогу над Месенією. Як це сталося? Тіртей був поетом. Він умів писати такі вірші, які підіймали бойовий дух спартанців, закликали їх до подвигів заради своєї батьківщини (полісу). Таким чином, спартанці перемогли у цій ві­йні, а ім'я Тіртея навіки залишилося у світовій історії.

 Елегія  «Добре вмирати тому...»

Дві долі людини-воїна.

Хоробрий воїн	Воїн-зрадник
Може загинути, але ця смерть почесна, тому що вона— заради       батьківщини і на захист своєї сім'ї	Буде вигнаний з полісу, стане жебраком і буде поневірятися разом зі своєю сім'єю, не знайде «ні пошани, ні співчуття, ні жалю»

 Навіщо Тіртей змальовує долю двох воїнів?

 (Автор поезії хоче до­вести, що почесніше бути хоробрим воїном і загинути у славі, за свою Батьківщину, аніж осоромитися самому і заплямувати, зробити удвічі нещаснішою свою сім'ю.)

 Який висновок ми можемо зробити?

(Що іншого виходу немає: якщо ти чесна людина, то повинен захищати свою батьківщину.)

 Доведіть, що прочитаний твір — елегія.

 (Вірш Тіртея «Добре вмирати тому...» є елегією, тому що він має повчальний характер: на прикладі двох доль ліричних героїв підводить читача до висновку, що єдиним пра­вильним вибором є захист батьківщини. Головна тема вірша — заклик до боротьби за свободу свого народу. Має форму двовірша: гекзаметр + пентаметр.)

 Творчість Архілоха

 

Як і про більшість античних авторів, про Архілоха відомо небагато.

Відомо, що жив він на острові Парос, був незаконнонародженим сином аристократа Телесікла та рабині. Через своє походження Архілох не мав іншого вибору в житті, як стати воїном-найманцем. Він мав не­спокійне життя воїна, беручи участь у військових операціях щодо заво­ювання нових колоній.

У житті й у поезії Архілох був нещадним до своїх супротивників, особистих чи політичних, він був навіть гордим зі свого уміння платити злом за завдані йому образи.

В зтом мастер я большой

Злом отплачивать ужасньїм тем, кто зло мне причинил.

Особливо відомими були в ті часи жорстокі виступи поета проти па-росця Лікамба, який спочатку погодився видати за Архілоха свою дочку Необулу, а потім відмовив йому. Ображений поет відповів на цей вчинок цілою низкою віршів, що висміювали Лікамба та його дочок. Легенда розповідає про самогубство жертв цієї насмішки.

Таким чином, в ліриці Архілоха з'являється конфлікт між суспіль­ством та особистістю. Це й не дивно: доля поета не була простою, тому що все життя він провів на чужині, в походах та битвах, пізнав жах війни, небезпеки морських мандрівок, бідність, зраду друзів.

Архілох — засновник літературного ямба, що зберігав уїдливість та грубу відвертість фольклорної викривальної пісні.

Рапсоди виконували його твори поруч із поемами Гомера та Гесіода, а рідний острів заснував на його честь культ, і з тих пір його ім'я посідає гідне місце серед «героїв». Уся античність визнавала Архілоха класиком ямбічного жанру, ім'я якого було поряд з іменем Гомера.

 

Вірш «Серце, серце!»

Тема — звертання до серця та душі людини.

Ідея — людина повинна бути стійкою в біді і в радості, повинна пі­знати зміни в житті і гідно їх витримати.

Вірш написаний двоскладовою стопою з наголосом на 1-му складі. Цей віршовий розмір — хорей.

«Смуток, Перікле, довкола запав...»

Тема — звертання автора до друга Перікла з утішанням.

Ідея — у житті багато чого залежить від випадку й волі богів, але лю­дина повинна бути стійкою та мужньою, щоб переносити горе і радість, які чергуються у житті.

 Художні  засоби поезії

Епітети — важка (скорбота), прекрасні (люди), нестерпна (туга), не­зламна (стійкість), слізливі (жінки)

Порівняння — від болю та сліз наші серця мовби набрякли.

Уособлення — лихо над нами простерлось; смуток довкола запав.

 Чи можна вважати поезію Архілоха філо­софською?

Філософія в перекладі з грецької означає любов до мудрості. Філо­софія як наука прагне осмислювати головні закони буття, осягнути сенс життя людини та можливість її щастя в цьому світі.

Тож,  лірику Архілоха можна вважати філософською. Поет розмірковує над сенсом людського життя, замислюється над тим, від кого залежить доля людини. Архілох доходить висновку, що хоча багато чого у житті людини залежить від богів, все ж таки люди можуть бути стійкими, сильними, витривалими, повинні мужньо зносити всі нега­разди і біди, гідно їх зустрічати.

 

  Сапфо (VI ст. до н. е.)

 

 Найзнаменитіша поетеса Давньої Греції, Сапфо жила на острові Лесбос у VI ст. до н. е.

У той час жінка могла обрати один із двох способів життя: вийти за­між та піклуватися про свою сім'ю чи залишитися вільною й присвятити своє життя мистецтву та коханню. Сапфо обрала другий шлях. Це одна з перших поетес, відомих у світовій літературі.

Філософ Платон називав Сапфо деся­тою музою. У її віршах не йдеться про по­літику, її поезія обмежена світом особистих почуттів, а головна тема її віршів — кохання. Пісні Сапфо звернені до подруг і учениць, що належали до своєрідного гуртка («дому муз») — культового об'єднання, присвяче­ного богині Афродіті, яке очолювала по­етеса. Відкриття в поезії світу людських по­чуттів, світу прекрасного — у цьому полягає значення пісень Сапфо.

Вагомий вплив на поезію Сапфо мав фольклор. Особливо помітно це було в її весільних піснях — епіталамах. Сапфо ство­рює свою власну строфу — «сапфічну».

У ліриці поетеси для кохання створю­ється красивий фон — вбрання, аромати, квіти, весна, але переживання, як і в народ­ній пісні, найчастіше мають сумний харак­тер. Та й образ самої Сапфо був нерозривно пов'язаний з уявленням про нещасне ко­хання. Існувала легенда, що поетеса покін­чила життя самогубством, стрибнувши з ви­сокої скелі у море через безнадійне кохання до красеня Фаона, який знехтував дівчиною (Фаон — міфологічна фігура, улюбленець Афродіти).

 

Поезія «До богів подібний мені здається Той…»

Які  думки з'явилися у вас під час прослуховування поезії?

Чи можна здогадатися, що цій поезії більше, ніж 2,5 тисячі років? Чому?

Ні. Тому, що слова та почуття ліричної героїні нам добре зрозумілі; у наш час люди здатні закохуватися так само сильно, як і в часи Сапфо.)

Який головний художній засіб використовується у цьому вірші?

(Гіпербола — художнє перебільшення.)

Як ви розумієте слова Сапфо: «Найкраси­віше на землі — це те, що ми любимо»? Чи погоджуєтесь ви з поете­сою?

Сапфо створила свою «сапфічну строфу». Висловіть своє враження від віршів поетеси у формі сенкану.

1 рядок. Ключове слово.

2 рядок. 2—3 прикметники, що характеризують ключове поняття.

3 рядок. 2—3 дієслова.

4 рядок. Ваше ставлення.

5 рядок. 1 слово — підсумок.

Анакреонт ( до VI ст. до н. е.)

 

Творчість Анакреонта належить до VI ст. до н. е. Народився поет на острові Теос у Малій Азії, жив при дворах правителів на острові Са-мос, в Афінах, Фесалії.

Майже всі поезії Анакреонта життєрадісні, веселі. Головні теми вір­шів — кохання і вино, але вони викладаються не серйозно, як, напри­клад, у Сапфо, а у вигляді дотепної, легкої гри. У своїх поезіях Анакреонт любить зображувати себе сивим, але життєрадісним старцем, вели­ким шанувальником вина та любовних пригод.

Поезії Анакреонта невеликі за розміром, легкі та витончені.

Від пізньої античності залишився збірник наслідувань Анакреонта, так звані «анакреонтичні поезії», які протягом тривалого часу вважалися справжніми творами давньогрецького поета і спричинили появу цілого напряму в європейській поезії — анакреонтики.

«Принеси води, юнач…»,

Що необхідно ліричному героєві для щастя?

(Бенкет, вино, духмяні квіти, пісні, кохання)

Якого бога вважає ліричний герой найголовнішим і чому?

 (Ерота — сина Афродіти, бога кохання, бо почуття любові, що підкоряє і людей, і богів, для нього — найважливіше в житті.)

«Дай мені Гомера ліру...»

Який головний образ поезії?

(Ліра Гомера, в якій немає струни, що зве до бою. )

Як ви розумієте це уточнення автора?

(Ліричний герой хоче бути спів­цем, який є не гіршим від Гомера, але, на відміну від нього, головними темами творчості вважає кохання, веселощі, розваги. Автор не надає першочергового значення патріотичним, громадянським закликам, він не соромиться цього і відверто говорить про це у вірші.)

Який художній засіб покладений в основу головного образуголовного образу поезії? (Метафора)