Поезія вагантів

Лірика вагантів

Характерні ознаки поезії вагантів:

— іронічне ставлення до свого суспільного стану, веселий настрій;
— заклик до насолоди життям;
— використання мотивів та форм народних пісень;
— анонімність творів.

Ваганти

(XI—XIV століття)

Вага́нти (лат. clerici vagantes — мандрівні клерики) — «мандрівні люди» у середньовічні часи, XI—XIV століття, у Західній Європі, що складали вірші, виконували пісні та декламували прозу на площах міст та на різних зібраннях.

Цікаво знати

Поезія вагантів анонімна. Цьому сприяв спосіб життя цих поетів. Вірші стали спільним надбанням, кожен міг додати щось своє.

Проте зберіглося кілька імен поетів-вагантів: Примас Орлеанський, Архіпііїт Кельнський, Вальтер Шатільонський.

Більшість вагантів складалась із студентів, які мандрували Європою, перебираючись із одного навчального закладу до іншого.

Вірш - елемент ритмічного мовлення у літературному творі, основна одиниця віршованого ритму.

ОРДЕН ВАГАНТІВ

Коли спів почується: «Йдіть у світ безкраїй!» — То ченці збираються, Клірик поспішає, І левіт про Біблію Тут же забуває — В орден всі вливаються, Що життя спасає. Наш статут наказує: Зважте все старанно! У житті поводьтеся Тільки бездоганно! Вам не личить знатися З кліриком захланним, Що ні з ким не ділиться, Що з нутром поганим. Милосердя любимо І добра дорогу: Обіцяєм кожному Нашу допомогу. Приймемо багатого І людину вбогу, Ту, котру побожнії Гонять од порога. В ордені вагантському Ми ченцеві раді, Щедрому пресвітеру І його відраді, Вчителям і клірикам, Школярів громаді, А найбільш — студентові В гарному наряді. Шваби, сакси, мейсенці — Наші друзі славні, Що до нас зібралися З міст і глухомані, Постанови слухайте Наші бездоганні: «Згиньте, люди скнаристі, Скупарі погані!» В орден ми приймаємо Чесних і лукавих, Дужих, сили сповнених, Немічних, кульгавих, Виснажених старістю, Молодих і жвавих, До Венери жадібних І до неї млявих. Миролюбних, лагідних, Буйних, інтриганських, З Швабії, з Італії, Із країв слов'янських, І маленьких карликів, І людей гігантських, Тихих, скромних вдачею І бундючно-панських. Орден відкриває нам Істину єдину: Тут ми щастя знайдемо Й радісну годину. Бо миліше в ордені їсти буженину,	Ніж ячмінне вариво Та суху скорину. Орден наш родиною Слушно звати стану: Бо усіх приймаємо — З будь-якого стану. Ще раз проголосимо Твердо, без обману — Всіх у нас стрічаємо, Як рідню кохану! Тут нам заборонено Прокидаться зранку: Всяка нечисть юрбами Бродить до світанку І облудні видива Шле нам безустанку — Дурень хай зістрибує З ліжка до сніданку! Тут нам заборонено Утреню служити — Вставши, краще в затінку, Снідання спожити. Винами смакуємо І курчаток ситних, Одного лиш лячно нам — Не програти б свити! Мати дві одежини В ордені не гоже: Хто тут одягається, — Мов якийсь вельможа, Мусить щось програти нам - Це підтвердить кожен. Зайвого ж позбутися Гра всім допоможе. Хто бажає йти до нас, Хай собі затямить: Дорожиш сорочкою — Жертвуй-но штанами! І не мрій про чоботи, Тішся постолами, Бо тебе відлучимо, Як не згоден з нами! Поки не наївся всмак, Не виходь із хати: Вміє найскупішого Бідний упрохати; Може й мідячок не раз Добрий приріст дати — З ним гравець удачливий Виграє дукати. Хай не дмуть в обличчя нам Грізні вітровії, Слізьми хай не миється Бідний в безнадії І про кращу доленьку Не втрачає мрії, Бо, бува, за лихом йдуть Радісні події. Всім, кого зустрінете, Треба пояснити, Чом гріхи ви мусите Піснею хулити: «Щоб нечесних гудити, Чесних похвалити, Чесно від цапів овець Чесних відділити».

БІДНИЙ СТУДЕНТ

Стану я духовного, Злидень поміж вами, Для страждань народжений Плентаюсь світами. Я до всіх премудростей Прагнув причаститись, Тільки злидні капосні Не дали довчитись. Одяг подірявлений На мені, недужім, І в морозну днину я Аж тремчу від стужі. То ж до церкви Божої Не ходжу по праву: Чи в лахмітті вистоїш До кінця відправу? Вам, міські правителі, Шлю свої благання: Не жалійте бідному Крихти подаяння, Трішечки вподібніться Доброму святому - Вкрийте одежиною Бідного сірому! А за те, що зволили Жебрака одіти, Бог воздасть сторицею На тамтому світі!

БЕЗТУРБОТНА ПІСНЯ

Геть книжки виснажливі! Годі нам учитися! Юні нерозважливій Личить веселитися! А до знань на схилі віку Можна причаститися! Кинь книжки, бо пролетить Час, немов на крилах. Хай же душу веселить Молодість грайлива! Дні весни відлинули, Вже війнуло хугою, Насолоди згинули, Повнимося тугою: Серце слабне, кров не грає, Минаються радощі; Старість люта нас лякає І хвороби старості. Кинь книжки, бо пролетить Час, немов на крилах. Хай же душу веселить Молодість грайлива! До богів подібні ми! Як боги, кохаймося!	До забав жадібними Бути не вагаймося! Між дівочі хороводи, Юнаки, покваптеся, Щоб не втратити нагоди, Як нагода трапиться! Кинь книжки, бо пролетить Час, немов на крилах. Хай же душу веселить Молодість грайлива! У танку грайливому Дівчина проміниться. Навіть вередливому Тут зваблива стрінеться. Бачу он: красуня мила У танку звивається, І душа моя від тіла Наче відривається! Кинь книжки, бо пролетить Час, немов на крилах. Хай же душу веселить Молодість грайлива!

Аналіз вірша Можна назвати цей вірш піснею, бо ваганти були наділені музичними здібностями і свої вірші не читали, а співали. Тема вірша : Заклик до веселих розваг, радощів. Уславлення безтурботного життя. Ідеї вірша: Антицерковна спрямованість, важливіше душевні якості, а не конкретна віра, братське ставлення до людей не на словах, а на ділі, всі люди мають право на життя й допомогу, потрібно бути милосердним до усіх людей незалежно від їх соціального статусу. У пісні відчутний дух свободи. Як говорили про себе ваганти, вони були своєрідним орденом на кшталт лицарського, до якого зараховували геть усіх. Дух свободи і жадоба насолод у поєднанні з відсутністю грошей не давали їм спокою. Так виховувалося вільнодумство.

Ваганти як соціальний прошарок суспільства зявився в першій половині 12 ст. в час розквіту в Європі церковно – єпископальних (соборних) шкіл та університетської освіти. Їх назва походить від латинського дієслова vagare, що означає «мандрувати», отже, ваганти – це мандрівні поети – співці. Друга їх назва – «голіарди».В середньовіччі цю назву виводили від імені біблійного велетня Голіафа або розпусного гуляки і віршописця Голіафа, який уславився гульбою і ненажерливістю, володів даром віршуванням…Була спроба вивести термін «gula», що означає в перекладі з латини «гортанка», шляхом додаванням до цього суфікса hard, що надавав слову значення «горлаючий» або «ненажерливий». На користь цього свідчить те, що в старофранцузькій мові слово «goliardus» означає саме «зажерливий». Про поезію вагантів У латинській літературі особливе місце займає поезія вагантів – мандрівних священиків, які не мали своїх парафій, попіврозстриг, які втратили свій духовний стан, молоді, що вчилася. Заробляли вони на життя складанням віршів і пісень. Розквіт поезії вагантів припадає на ХІІ-XIII ст. Вірші вагантів - це відображення їх душі, їх світогляду, їх життя. Ваганти співали так, як жили, і навпаки. Ваганти постійно представляють себе служителями Божественної музи, і присвячують свій божественний дар не тільки на хвалебні пісні, але й викривають вади суспільства. Вони вітряні поети, які створюють свої твори у славу Господа, але також люблячі земне життя і оспівують її. Їм і їх поезії близькі образи богів як християнського, так і язичницьких, а також образи ангелів і приклади з повсякденного життя. В поезії вагантів все коливається від самого піднесеного стилю до їдкої сатири, при чому в першому випадку мова може йти про якусь буденну подію, а в другому про зустрічі з ангелами. Не можна сказати, що їх поезія - поезія крайнощів, але вона так само різнопланова, як і їх життя. Поезія вагантів відрізнялася глибиною, широтою поглядів на світ. Отже, самі ваганти були людьми освіченими, допитливими, сягали вершин науки, аби отримати заповітну чорну шапочку, а з нею і стабільне становище в суспільстві. Юнаки, покваптеся, щоб не втратити нагоди, як нагода трапиться!”, “До забав жадібними бути не вагаймося!”, “Хай же душу веселить молодість грайлива!”, “Як боги кохаймося!”… Як говорили про себе ваганти, вони були своєрідним орденом на кшталт рицарського, до якого зараховували геть усіх з усіхусюд, готових не лише вчитися і мандрувати, а ще й насолоджуватися життям, любити, пити вина, висміювати суспільні вади. Вони створили свої закони, свою мораль і спосіб життя. Дух свободи і жадоба насолод у поєднанні з відсутністю грошей не давали їм спокою. Так виховувалося вільнодумство.