Фильм-онлайн "Фауст" 

 

Фауст

Краткое содержание трагедии

Трагедия открывается тремя вступительными текстами. Первый — это лирическое посвящение друзьям молодости — тем, с кем автор был связан в начале работы над «Фаустом» и кто уже умер или находится вдали. «Я всех, кто жил в тот полдень лучезарный, опять припоминаю благодарно».

Затем следует «Театральное вступление». В беседе Директора театра, Поэта и Комического актёра обсуждаются проблемы художественного творчества. Должно ли искусство служить праздной толпе или быть верным своему высокому и вечному назначению? Как соединить истинную поэзию и успех? Здесь, так же как и в Посвящении, звучит мотив быстротечности времени и безвозвратно утраченной юности, питающей творческое вдохновение. В заключение Директор даёт совет решительнее приступать к делу и добавляет, что в распоряжении Поэта и Актёра все достижения его театра. «В дощатом этом балагане вы можете, как в мирозданье, пройти все ярусы подряд, сойти с небес сквозь землю в ад».

Обозначенная в одной строке проблематика «небес, земли и ада» развивается в «Прологе на небе» — где действуют уже Господь, архангелы и Мефистофель. Архангелы, поющие славу деяниям Бога, умолкают при появлении Мефистофеля, который с первой же реплики — «К тебе попал я, Боже, на приём...» — словно завораживает своим скептическим обаянием. В разговоре впервые звучит имя Фауста, которого Бог приводит в пример как своего верного и наиусердного раба. Мефистофель соглашается, что «этот эскулап» «и рвётся в бой, и любит брать преграды, и видит цель, манящую вдали, и требует у неба звёзд в награду и лучших наслаждений у земли», — отмечая противоречивую двойственную натуру учёного. Бог разрешает Мефистофелю подвергнуть Фауста любым искушениям, низвести его в любую бездну, веря, что чутье выведет Фауста из тупика. Мефистофель, как истинный дух отрицания, принимает спор, обещая заставить Фауста пресмыкаться и «жрать прах от башмака». Грандиозная по масштабу борьба добра и зла, великого и ничтожного, возвышенного и низменного начинается.

...Тот, о ком заключён этот спор, проводит ночь без сна в тесной готической комнате со сводчатым потолком. В этой рабочей келье за долгие годы упорного труда Фауст постиг всю земную премудрость. Затем он дерзнул посягнуть на тайны сверхъестественных явлений, обратился к магии и алхимии. Однако вместо удовлетворения на склоне лет он чувствует лишь душевную пустоту и боль от тщеты содеянного. «Я богословьем овладел, над философией корпел, юриспруденцию долбил и медицину изучил. Однако я при этом всем был и остался дураком» — так начинает он свой первый монолог. Необыкновенный по силе и глубине ум Фауста отмечен бесстрашием перед истиной. Он не обольщается иллюзиями и потому с беспощадностью видит, сколь ограниченны возможности знания, как несоизмеримы загадки мирозданья и природы с плодами научного опыта. Ему смешны похвалы помощника Вагнера. Этот педант готов прилежно грызть гранит науки и корпеть над пергаментами, не задумываясь над краеугольными проблемами, мучающими Фауста. «Всю прелесть чар рассеет этот скучный, несносный, ограниченный школяр!» — в сердцах говорит о Вагнере учёный. Когда Вагнер в самонадеянной глупости изрекает, что человек дорос до того, чтоб знать ответ на все свои загадки, раздражённый Фауст прекращает беседу. Оставшись один, учёный вновь погружается в состояние мрачной безысходности. Горечь от осознания того, что жизнь прошла в прахе пустых занятий, среди книжных полок, склянок и реторт, приводит Фауста к страшному решению — он готовится выпить яд, чтобы покончить с земной долей и слиться со вселенной. Но в тот миг, когда он подносит к губам отравленный бокал, раздаются колокольный звон и хоровое пение. Идёт ночь Святой Пасхи, Благовест спасает Фауста от самоубийства. «Я возвращён земле, благодаренье за это вам, святые песнопенья!»

Наутро вдвоём с Вагнером они вливаются в толпу праздничного народа. Все окрестные жители почитают Фауста: и он сам, и его отец без устали лечили людей, спасая их от тяжких болезней. Врача не пугала ни моровая язва, ни чума, он, не дрогнув, входил в заражённый барак. Теперь простые горожане и крестьяне кланяются ему и уступают дорогу. Но и это искреннее признание не радует героя. Он не переоценивает собственных заслуг. На прогулке к ним прибивается чёрный пудель, которого Фауст затем приводит к себе домой. Стремясь побороть безволье и упадок духа, овладевшие им, герой принимается за перевод Нового Завета. Отвергая несколько вариантов начальной строки, он останавливается на толкованьи греческого «логос» как «дело», а не «слово», убеждаясь: «В начале было дело», — стих гласит. Однако собака отвлекает его от занятий. И наконец она оборачивается Мефистофелем, который в первый раз предстаёт Фаусту в одежде странствующего студента.

На настороженный вопрос хозяина об имени гость отвечает, что он «часть силы той, что без числа творит добро, всему желая зла». Новый собеседник, в отличие от унылого Вагнера, ровня Фаусту по уму и силе прозрения. Гость снисходительно и едко посмеивается над слабостями человеческой природы, над людским уделом, словно проникая в самую сердцевину терзаний Фауста. Заинтриговав учёного и воспользовавшись его дремотой, Мефистофель исчезает. В следующий раз он появляется нарядно одетым и сразу предлагает Фаусту рассеять тоску. Он уговаривает старого отшельника облачиться в яркое платье и в этой «одежде, свойственной повесам, изведать после долгого поста, что означает жизни полнота». Если предложенное наслаждение захватит Фауста настолько, что он попросит остановить мгновенье, то он станет добычей Мефистофеля, его рабом. Они скрепляют сделку кровью и отправляются в странствия — прямо по воздуху, на широком плаще Мефистофеля...

Итак, декорациями этой трагедии служат земля, небо и ад, её режиссёры — Бог и дьявол, а их ассистенты — многочисленные духи и ангелы, ведьмы и бесы, представители света и тьмы в их бесконечном взаимодействии и противоборстве. Как притягателен в своём насмешливом всесилии главный искуситель — в золотом камзоле, в шляпе с петушиным пером, с задрапированным копытом на ноге, отчего он слегка хромает! Но и спутник его, Фауст, под стать — теперь он молод, красив, полон сил и желаний. Он отведал зелья, сваренного ведьмой, после чего кровь его закипела. Он не знает более колебаний в своей решимости постичь все тайны жизни и стремлении к высшему счастью.

Какие же соблазны приготовил бесстрашному экспериментатору его хромоногий компаньон? Вот первое искушение. Она зовётся Маргарита, или Гретхен, ей идёт пятнадцатый год, и она чиста и невинна, как дитя. Она выросла в убогом городке, где у колодца кумушки судачат обо всех и все. Они с матерью похоронили отца. Брат служит в армии, а младшая сестрёнка, которую Гретхен вынянчила, недавно умерла. В доме нет служанки, поэтому все домашние и садовые дела на её плечах. «Зато как сладок съеденный кусок, как дорог отдых и как сон глубок!» Эту вот бесхитростную душу суждено было смутить премудрому Фаусту. Встретив девушку на улице, он вспыхнул к ней безумной страстью. Сводник-дьявол немедленно предложил свои услуги — и вот уже Маргарита отвечает Фаусту столь же пламенной любовью. Мефистофель подначивает Фауста довести дело до конца, и тот не может противиться этому. Он встречается с Маргаритой в саду. Можно лишь догадываться, какой вихрь бушует в её груди, как безмерно её чувство, если она — до того сама праведность, кротость и послушание — не просто отдаётся Фаусту, но и усыпляет строгую мать по его совету, чтобы та не помешала свиданиям.

Почему так влечёт Фауста именно эта простолюдинка, наивная, юная и неискушённая? Может быть, с ней он обретает ощущение земной красоты, добра и истины, к которому прежде стремился? При всей своей неопытности Маргарита наделена душевной зоркостью и безупречным чувством правды. Она сразу различает в Мефистофеле посланца зла и томится в его обществе. «О, чуткость ангельских догадок!» — роняет Фауст.

Любовь дарит им ослепительное блаженство, но она же вызывает цепь несчастий. Случайно брат Маргариты Валентин, проходя мимо её окна, столкнулся с парой «ухажёров» и немедленно бросился драться с ними. Мефистофель не отступил и обнажил шпагу. По знаку дьявола Фауст тоже ввязался в этот бой и заколол брата возлюбленной. Умирая, Валентин проклял сестру-гуляку, предав её всеобщему позору. Фауст не сразу узнал о дальнейших её бедах. Он бежал от расплаты за убийство, поспешив из города вслед за своим вожатым. А что же Маргарита? Оказывается, она своими руками невольно умертвила мать, потому что та однажды не проснулась после сонного зелья. Позже она родила дочку — и утопила её в реке, спасаясь от мирского гнева. Кара не миновала её — брошенная возлюбленная, заклеймённая как блудница и убийца, она заточена в тюрьму и в колодках ожидает казни.

Её любимый далеко. Нет, не в её объятиях он попросил мгновенье повременить. Сейчас вместе с неотлучным Мефистофелем он мчится не куда-нибудь, а на сам Брокен, — на этой горе в Вальпургиеву ночь начинается шабаш ведьм. Вокруг героя царит истинная вакханалия — мимо проносятся ведьмы, перекликаются бесы, кикиморы и черти, все объято разгулом, дразнящей стихией порока и блуда. Фауст не испытывает страха перед кишащей повсюду нечистью, которая являет себя во всем многоголосом откровении бесстыдства. Это захватывающий дух бал сатаны. И вот уже Фауст выбирает здесь красотку помоложе, с которой пускается в пляс. Он оставляет её лишь тогда, когда из её рта неожиданно выпрыгивает розовая мышь. «Благодари, что мышка не сера, и не горюй об этом так глубоко», — снисходительно замечает на его жалобу Мефистофель.

Однако Фауст не слушает его. В одной из теней он угадывает Маргариту. Он видит её заточенной в темнице, со страшным кровавым рубцом на шее, и холодеет. Бросаясь к дьяволу, он требует спасти девушку. Тот возражает: разве не сам Фауст явился её соблазнителем и палачом? Герой не желает медлить. Мефистофель обещает ему наконец усыпить стражников и проникнуть в тюрьму. Вскочив на коней, двое заговорщиков несутся назад в город. Их сопровождают ведьмы, чующие скорую смерть на эшафоте.

Последнее свидание Фауста и Маргариты — одна из самых трагических и проникновенных страниц мировой поэзии.

Испившая все беспредельное унижение публичного позора и страдания от совершенных ею грехов, Маргарита лишилась рассудка. Простоволосая, босая, она поёт в заточении детские песенки и вздрагивает от каждого шороха. При появлении Фауста она не узнает его и съёживается на подстилке. Он в отчаянье слушает её безумные речи. Она лепечет что-то о загубленном младенце, умоляет не вести её под топор. Фауст бросается перед девушкой на колени, зовёт её по имени, разбивает её цепи. Наконец она сознаёт, что перед нею Друг. «Ушам поверить я не смею, где он? Скорей к нему на шею! Скорей, скорей к нему на грудь! Сквозь мрак темницы неутешный, сквозь пламя адской тьмы кромешной, и улюлюканье и вой...»

Она не верит своему счастью, тому, что спасена. Фауст лихорадочно торопит её покинуть темницу и бежать. Но Маргарита медлит, жалобно просит приласкать её, упрекает, что он отвык от неё, «разучился целоваться»... Фауст снова теребит её и заклинает поспешить. Тогда девушка вдруг начинает вспоминать о своих смертных грехах — и безыскусная простота её слов заставляет Фауста холодеть от ужасного предчувствия. «Усыпила я до смерти мать, дочь свою утопила в пруду. Бог думал её нам на счастье дать, а дал на беду». Прерывая возражения Фауста, Маргарита переходит к последнему завету. Он, её желанный, должен обязательно остаться в живых, чтобы выкопать «лопатой три ямы на склоне дня: для матери, для брата и третью для меня. Мою копай сторонкой, невдалеке клади и приложи ребёнка тесней к моей груди». Маргариту опять начинают преследовать образы погибших по её вине — ей мерещится дрожащий младенец, которого она утопила, сонная мать на пригорке... Она говорит Фаусту, что нет хуже участи, чем «шататься с совестью больной», и отказывается покинуть темницу. Фауст порывается остаться с нею, но девушка гонит его. Появившийся в дверях Мефистофель торопит Фауста. Они покидают тюрьму, оставляя Маргариту одну. Перед уходом Мефистофель бросает, что Маргарита осуждена на муки как грешница. Однако голос свыше поправляет его: «Спасена». Предпочтя мученическую смерть, Божий суд и искреннее раскаяние побегу, девушка спасла свою душу. Она отказалась от услуг дьявола.

В начале второй части мы застаём Фауста, забывшегося на зелёном лугу в тревожном сне. Летучие лесные духи дарят покой и забвение его истерзанной угрызениями совести душе. Через некоторое время он просыпается исцелённый, наблюдая восход солнца. Его первые слова обращены к ослепительному светилу. Теперь Фауст понимает, что несоразмерность цели возможностям человека может уничтожить, как солнце, если смотреть на него в упор. Ему милей образ радуги, «которая игрою семицветной изменчивость возводит в постоянство». Обретя новые силы в единении с прекрасной природой, герой продолжает восхождение по крутой спирали опыта.

На этот раз Мефистофель приводит Фауста к императорскому двору. В государстве, куда они попали, царит разлад по причине оскудения казны. Никто не знает, как поправить дело, кроме Мефистофеля, выдавшего себя за шута. Искуситель развивает план пополнения денежных запасов, который вскоре блестяще реализует. Он пускает в обращение ценные бумаги, залогом которых объявлено содержание земных недр. Дьявол уверяет, что в земле множество золота, которое рано или поздно будет найдено, и это покроет стоимость бумаг. Одураченное население охотно покупает акции, «и деньги потекли из кошелька к виноторговцу, в лавку мясника. Полмира запило, и у портного другая половина шьёт обновы». Понятно, что горькие плоды аферы рано или поздно скажутся, но пока при дворе царит эйфория, устраивается бал, а Фауст как один из чародеев пользуется невиданным почётом.

Мефистофель вручает ему волшебный ключ, дающий возможность проникнуть в мир языческих богов и героев. Фауст приводит на бал к императору Париса и Елену, олицетворяющих мужскую и женскую красоту. Когда Елена появляется в зале, некоторые из присутствующих дам делают в её адрес критические замечания. «Стройна, крупна. А голова — мала... Нога несоразмерно тяжела...» Однако Фауст всем существом чувствует, что перед ним заветный в своём совершенстве духовный и эстетический идеал. Слепящую красоту Елены он сравнивает с хлынувшим потоком сиянья. «Как мир мне дорог, как впервые полон, влекущ, доподлинен, неизглаголан!» Однако его стремление удержать Елену не даёт результата. Образ расплывается и исчезает, раздаётся взрыв, Фауст падает наземь.

Теперь герой одержим идеей найти прекрасную Елену. Его ждёт долгий путь через толщи эпох. Этот путь пролегает через его бывшую рабочую мастерскую, куда перенесёт его в забытьи Мефистофель. Мы вновь встретимся с усердным Вагнером, дожидающимся возвращения учителя. На сей раз учёный педант занят созданьем в колбе искусственного человека, твёрдо полагая, что «прежнее детей прижитье — для нас нелепость, сданная в архив». На глазах усмехающегося Мефистофеля из колбы рождается Гомункул, страдающий от двойственности собственной природы.

Когда наконец упорный Фауст разыщет прекрасную Елену и соединится с нею и у них родится ребёнок, отмеченный гениальностью — Гете вложил в его образ черты Байрона, — контраст между этим прекрасным плодом живой любви и несчастным Гомункулом выявится с особой силой. Однако прекрасный Эвфорион, сын Фауста и Елены, недолго проживёт на земле. Его манят борьба и вызов стихиям. «Я не зритель посторонний, а участник битв земных», — заявляет он родителям. Он уносится ввысь и исчезает, оставляя в воздухе светящийся след. Елена обнимает на прощанье Фауста и замечает: «На мне сбывается реченье старое, что счастье с красотой не уживается...» В руках у Фауста остаются лишь её одежды — телесное исчезает, словно знаменуя преходящий характер абсолютной красоты.

Мефистофель в семимильных сапогах возвращает героя из гармоничной языческой античности в родное средневековье. Он предлагает Фаусту различные варианты того, как добиться славы и признания, однако тот отвергает их и рассказывает о собственном плане. С воздуха он заметил большой кусок суши, которую ежегодно затопляет морской прилив, лишая землю плодородия, Фаустом владеет идея построить плотину, чтобы «любой ценою у пучины кусок земли отвоевать». Мефистофель, однако, возражает, что пока надо помочь их знакомому императору, который после обмана с ценными бумагами, пожив немного всласть, оказался перед угрозой потери трона. Фауст и Мефистофель возглавляют военную операцию против врагов императора и одерживают блестящую победу.

Теперь Фауст жаждет приступить к осуществлению своего заветного замысла, однако ему мешает пустяк. На месте будущей плотины стоит хижина старых бедняков — Филемона и Бавкиды. Упрямые старики не желают поменять своё жилище, хотя Фауст и предложил им другой кров. Он в раздражённом нетерпении просит дьявола помочь справиться с упрямцами. В результате несчастную чету — а вместе с ними и заглянувшего к ним гостя-странника — постигает безжалостная расправа. Мефистофель со стражниками убивают гостя, старики умирают от потрясения, а хижина занимается пламенем от случайной искры. Испытывая в очередной раз горечь от непоправимости случившегося, Фауст восклицает: «Я мену предлагал со мной, а не насилье, не разбой. За глухоту к моим словам проклятье вам, проклятье вам!»

Он испытывает усталость. Он снова стар и чувствует, что жизнь опять подходит к концу. Все его стремленья сосредоточены теперь в достижении мечты о плотине. Его ждёт ещё один удар — Фауст слепнет. Его объемлет ночная тьма. Однако он различает стук лопат, движение, голоса. Им овладевает неистовая радость и энергия — он понимает, что заветная цель уже брезжит. Герой начинает отдавать лихорадочные команды: «Вставайте на работу дружным скопом! Рассыпьтесь цепью, где я укажу. Кирки, лопаты, тачки землекопам! Выравнивайте вал по чертежу!»

Незрячему Фаусту невдомёк, что Мефистофель сыграл с ним коварную штуку. Вокруг Фауста копошатся в земле не строители, а лемуры, злые духи. По указке дьявола они роют Фаусту могилу. Герой между тем исполнен счастья. В душевном порыве он произносит последний свой монолог, где концентрирует обретённый на трагическом пути познания опыт. Теперь он понимает, что не власть, не богатство, не слава, даже не обладание самой прекрасной на земле женщиной дарует подлинно высший миг существования. Только общее деяние, одинаково нужное всем и осознанное каждым, может придать жизни высшую полноту. Так протягивается смысловой мост к открытию, сделанному Фаустом ещё до встречи с Мефистофелем: «В начале было дело». Он понимает, «лишь тот, кем бой за жизнь изведан, жизнь и свободу заслужил». Фауст произносит сокровенные слова о том, что он переживает свой высший миг и что «народ свободный на земле свободной» представляется ему такой грандиозной картиной, что он мог бы остановить это мгновение. Немедленно жизнь его прекращается. Он падает навзничь. Мефистофель предвкушает момент, когда по праву завладеет его душой. Но в последнюю минуту ангелы уносят душу Фауста прямо перед носом дьявола. Впервые Мефистофелю изменяет самообладание, он неистовствует и проклинает сам себя.

Душа Фауста спасена, а значит, его жизнь в конечном счёте оправдана. За гранью земного существования его душа встречается с душой Гретхен, которая становится его проводником в ином мире.

...Гете закончил «Фауста» перед самой смертью. «Образуясь, как облако», по словам писателя, этот замысел сопровождал его всю жизнь.  

Задум трагедії «Фауст»

 Образ Фауста, подібно до образів Прометея,  Дон Кіхота, Гамлета, належить до так званих «вічних» образів людства. Образ Фауста символізує передусім непереборну жагу людини до пізнання, до осягнення таємниць природи і всесвіту, до усвідомлення сенсу власного існування та місця людини в загальній картині світобудови. Водночас образ Фауста має й історичну основу. Справжній Фауст, ім'я якого — Йоганн Георг, народився наприкінці XV ст. в одному з провінційних німецьких містечок. Вчився в університеті, був знайомий з видатним німецьким гуманістом Ульріхом фон Гуттеном, деякий час учителював, а згодом мандрував Німеччиною, здобувши славу лікаря, алхіміка, астролога. Дивовижні знання та вміння Фауста спричинили чутки про його зв'язок з дияволом, а його трагічна смерть (він загинув близько 1540 р. від вибуху під час своїх нічних занять алхімією) породила легенду про те, що диявол буцімто задушив Фауста і забрав його душу, яка, згідно з угодою, була платнею за отримані від диявола знання.

«Фауст» стане головною поетичною книгою Гете.

1797 р. — початок роботи над першою частиною «Фауста», 1808 р. — надруковано першу частину «Фауста», 1825 р. — робота над другою частиною «Фауста», 1832 р. — надруковано другу частину «Фауста».

Особливості проблематики і жанру.

Звернувшись у своїй трагедії до народної легенди про Фауста, Гете суттєво переробив і доповнив її ключові сюжетні епізоди та образи. Зокрема, він увів до сюжету свого твору постать Маргарити та історію її трагічного кохання до Фауста. Сюжет твору наповнюється складною філософською проблематикою, в якій знаходять свій відгук основні ідеї Просвітництва, а головний герой, Фауст, з алхіміка і чародія народних легенд, який запродав душу дияволові, перетворюється на допитливого вченого-експериментатора, що сміливо повстає проти інертного схоластичного мислення середньовічної епохи і, подібно до титанів Відродження, прагне не лише осягнути думкою складні закони світобудови, а й підпорядкувати їх практичним потребам суспільного розвитку людства.

Коло проблем, що їх порушує у своєму творі Гете, надзвичайно широке. Це і вічні філософські питання життя та смерті, знання та моралі, суспільного та духовного призначення людини, і роздуми над таємницями всесвіту та можливістю їх пізнання, над сенсом буття та силою розуму людини. Зважаючи на майже60-літній відрізок часу, впродовж якого писалася трагедія, її проблематика досить суттєво змінювалась під впливом еволюції поглядів її автора.

Відповідно до характеру проблематики, сам Гете визначив жанр свого твору:

Філософська  трагедія

Проблеми:

Пошук відповідей на запитання: «Якою є роль людини на землі? У чому сенс її буття? Які закони пояснюють розвиток природи, суспільства.

Ознаки:

Гострий непримиренний конфлікт через неможливість розв’язати протиріччя (головний герой вирішує нерозв’язні завдання, і це поглиблює, загострює конфлікт.

Сюжет і композиція трагедії «Фауст»

 «Фауст» має складну побудову. Композиційно твір ділиться на дві великі за обсягом частини (перша — 25 сцен, друга — 5 дій).

 Події першої частини твору відбуваються в середньовічній Німеччині, а в другій частині часові та просторові межі сюжету розширюються і розгортаються паралельно в середньовіччі й античності, між якими вільно пересуваються головні герої твору.Наскрізним мотивом, що поєднує в композиційну цілісність усі окремі сцени твору, є мотив мандрів Фауста, супроводжуваного Мефістофелем.

Вступ. Перша сцена вступу має назву «Присвята» і містить ліричне звернення до друзів молодості, з якими Гете був зв'язаний, коли починав писати «Фауста». Друга сцена — «Пролог у театрі» — передає розмову Директора театру. Поета і Комедійного актора, які висловлюють різні погляди на призначення мистецтва. їхній диспут характеризує естетичні принципи Гете, але ще не має прямого зв'язку зі змістом «Фауста». Його сюжетна зав'язка відбувається в третій сцені — «Пролог на Небі», де між Господом і дияволом на ймення Мефістофель виникає суперечка стосовно цінностей, які визначають людське єство, сенс людського життя, зміст духовних прагнень людини. Якщо Господь бачить у людині «божественне створіння», яке прагне шляхом приборкання тваринних інстинктів свого єства пізнати світ, його вищі, духовні цінності, то Мефістофель, навпаки, ставиться до людини зневажливо і вважає рушійною силою її вчинків та діянь низькі тваринні інстинкти, які виявляють себе в нехтуванні духовними та моральними цінностями на догоду плотським утіхам і насолодам. Мефістофель пропонує Богові парі: він доведе нікчемність людської природи і, як винагороду, отримає душу звабленої гріховними діяннями людини. Об'єктом цього морального експерименту обрано лікаря і вченого Фауста, в моральній твердості якого та інтелектуальній спроможності протистояти потенційним звабам диявола Господь цілком упевнений.Парі між Господом і Мефістофелем стає сюжетною зав'язкоютвору і мотивує подальший розвиток подій, що має підтвердити або спростувати думку диявола про нікчемність людської природи.

1-ша частина. Чотири початкові сцени першої частини розкривають трагедію Фауста — вченого, який присвятив служінню науці все своє життя, наполегливо і невтомно шукав істину, але зрештою дійшов висновку про обмеженість людського розуму і у відчаї готовий навіть був вдатися до самогубства, від якого в останню мить його врятував пасхальний спів і звуки дзвонів. Він знову прагне дії, і в цей момент перед ним з'являється Мефістофель, який пропонує йому задоволення будь-яких його бажань доти, аж поки Фауст не попросить зупинити мить, яка видасться вченому настільки прекрасною, що він волітиме, аби вона тривала вічно. Тоді душа Фауста стане власністю диявола. Переконаний, що процес пізнання безкінечний і що мить, яка могла б припинити його розвиток, ніколи не настане, Фауст пристає на умову Мефістофеля.

Мефістофель намагається звабити Фауста пиятикою та розвагами у веселому товаристві. Але Фаустові це нецікаво; тоді Мефістофель переходить до другого випробовування, яке полягає в тому, щоб спокусити вченого принадами жіночих чар, захопившись якими він відмовиться від подальшого пошуку істини. Наступні двадцять сцен присвячено історії кохання Фауста і Маргарита, що має трагічні наслідки. Гине матір Маргарита, скуштувавши замість снодійного отрути, домішаної Мефістофелем, гине і її брат (його під час сварки убив Фауст), божеволіє Маргарита, яка позбавила життя власну дитину і потрапила до в'язниці. В ніч перед її стратою Фауст, скориставшись послугами Мефістофеля, пропонує їй втечу, але вона відмовляється. Свідомо обираючи кару за скоєні злочини, Маргарита рятує свою душу і водночас позбавляє Фауста необхідності робити нелегкий вибір: зупинити мить, зв'язавши свою долю з коханою, чи бути й надалі вільним у своїх пошуках істини. Таким чином, знехтувавши часткою свого морального єства, Фауст усе ж перемагає Мефістофеля і в цьому випробовуванні.

2-га частина. З диявольською підступністю Мефістофель випробовує далі Фауста, він переносить його в античність, де він бере шлюб з Геленою Прекрасною, яка уособлює взірець справедливого суспільного устрою, заснованого на поєднанні античних ідеалів свободи та духовності і християнської моралі. Але їхні шлюбні стосунки розриваються.

Ілюзорність сподівань на те, що істину можна знайти в минулому, приводить Фауста до думки про утвердження своїх ідеалів практичною працею, спрямованою на активну перебудову реальної дійсності. На відвойованих у моря землях, які Фауст отримав у дарунок від імператора, він хоче створити суспільство вільних і щасливих людей. Фаусту сповнилося сто років, він втратив зір, але сповнений гордості, що зрештою досягнув бажаного, зрозумівшикінцеву істину буття: служити людству, не в теорії, а на практиці втілювати в життя вищі моральні та духовні запити людини. Під стукіт лопат, що, як він уявляє, символізує побудову нового суспільства, старий Фауст промовляє:

Постій, хвилино, гарна ти!

 Зупинивши мить, Фауст падає замертво, не встигши зрозуміти, що його утопічні мрії про нове суспільство виявились черговою оманою диявола. Гірка іронія сцени в тому, що він приймає за будівельників підручних Мефістофеля, які копають Фаусту могилу, а всі його відвойовані в моря землі знищила повінь. І все ж душа Фауста Мефістофелеві не дісталася. За нього перед Богоматір'ю вступилася душа Маргарити, і Фауст уникнув пекельних мук.

Образ Фауста.

План

1) Ім’я та місце літературного героя в художньому творі.

2) Соціальне становище, вік, певні риси характеру, емоційний стан.

3) Істотне в характері героя; зв’язок між образом героя, окремими фактами суспільного життя та історичною епохою.

4) Еволюція образу (вплив життєвих обставин на формування поглядів, характеру, появу або зникнення певних пріоритетів тощо).

5) Авторські засоби творення художнього образу. Роль монологів у розкритті сутності героя.

6) Авторське ставлення до героя.

Ідеали Фауста:

 не абстрактно, а на практиці пізнати свою сутність, повністю y yсамовиявитися, самореалізуватися; пізнати світ: його бездонну премудрість, гармонію, хаос, красу y yта потворність;змінити умови життя людей: повернути людство до життя в гарy yмонії з природою та Богом, щоб кожна людина змогла б виявити свою «справжню, добру, природну» сутність.

    

У художньому творі кожен образ є носієм певної ідеї. Яка ж ідея пов’язана з образом Фауста?

 

(У художній концепції твору образом Фауста Ґете стверджує думку про творчі зусилля людини на землі, у яких і полягає сенс буття.)

 

Як в образі Фауста втілено динамізм нової європейської цивілізації?

 

(Героєві притаманний постійний творчий неспокій, схильність до пошуків нових знань, проникнення в суть життя тощо.)

Образи  Мефістофеля та Фауста.

 Чим продиктовано поведінку кожного з них?

 Яку роль відіграє Мефістофель у житті Фауста?

 Сенс опозиції Фауст — Мефістофель, з одного боку — спокуса людини таємними знаннями, з іншого — перемога людяності над темними силами, що видно у фіналі трагедії. У творі отримуємо трактування Бога та Божественного. Але Бог Ґете — це Бог природи і кохання. Тож і для Маргарити знаходиться виправдання.

Фауст постає перед нами як певна людина, яка має свою долю, і як символ людини взагалі, у якій читач упізнає власні духовні пошуки. Ми разом із Фаустом шукаємо істину, щоб зрозуміти сенс і свого власного існування.

Дорожча не та істина, що сприймається на віру, а та, що здобута власним досвідом.

Істину людина повинна сприйняти не лише розумом, а й усім серцем; це має бути особистісно сприйнята істина.

Істина має носити активний характер і виявлятися у вчинках людини.

Істина має бути співвіднесена із загальними законами Всесвіту, з природою. А природа в Ґете — радісна, прекрасна і любляча, інша назва її — Бог.

Людина, яка зрозуміла, у чому є вища істина буття, має стати творцем. Людина йде з життя, але після неї залишається її творчість.

«Вічними» ж образи Фауста та Мефістофеля стали тому, що Фауст — уособлення нестримного прагнення людського духу вперед, а Мефістофель — уособлення скептичного заперечення.

 Теми для творів за трагедією  Й. В. Ґете «Фауст»:

1) Проблема вибору в трагедії Й. В. Ґете «Фауст».

2) Боротьба добра і зла як рушійна сила розвитку, змін та динаміки буття (за трагедією Й. В. Ґете «Фауст»).

3) У чому полягає сенс життя для Фауста (за однойменною трагедією Й. В. Ґете)?

4) «…робить лиш добро, бажаючи лиш злого» (роль Мефістофеля в трагедії Й. В. Ґете «Фауст»).

5) Тема кохання в трагедії Й. В. Ґете «Фауст».

6) «Природа є Бог» (за лірикою Й. В. Ґете).

7) Як я відкрив (-ла) для себе Ґете.

Готуємося до тематичної атестації

1. Яку епоху ми називаємо епохою Просвітництва?

 (Просвітни­цтво — ідейна течія, що ґрунтувалася на переконанні у вирі­шальній ролі розуму і науки в пізнанні «природного порядку» для людини і суспільства.)

1. 2.      Укажіть історичні рамки епохи.

 (1689—1789 рр.— сторіччя!)

1. 3.      Що просвітники вважали причиною людських нещасть?

(Неві­гластво, релігійний фанатизм, феодально-абсолютистські по­рядки, відсутність політичних свобод і рівності громадян)

1. 4.      Укажіть батьківщину Просвітництва.

(Воно зародилось в Ан­глії, але найбільшого поширення набуло у Франції. Період між 1715 і 1789 роками називають «віком Просвіти».)

1. 5.      Охарактеризуйте Просвітництво як ідейний рух і літературну епоху.

(Основа ідеології Просвітництва — віра в перетворю­вальну силу людського розуму й освіти. ґдея «природної люди­ни» — одна з провідних у Просвітництві. Xудожня літерату­ра — засіб пропаганди просвітницьких ідей.)

1. 6.      Назвіть представників доби Просвітництва.

(Дж. Свіфт, Д. Дефо, Дж. Аддісон — Англія; Вольтер, Ж.-Ж. Руссо, Бомарше, Дідро — Франція; Лессінг, Ґете, Шіллер — Німеччина; Фонвізін, Ради-щев, поети-декабристи — Росія; Сковорода — Україна)

 Робота з термінами 

Реалізм — у широкому значенні — це художній стиль універ­сального характеру, який передбачає відтворення життя в його об'єктивній сутності, закономірностей розвитку і буття людини, суспільства, світу. У реалістичних творах події і характери зобра­жуються так, що стає зрозумілим: вони зумовлені певним ком­плексом причин і зв'язків. !нколи в такому значенні про реалізм говорять як про художній метод.

Сентименталізм — напрям (течія) в літературі і мистецтві другої половини XVIII ст., позначений підвищеним інтересом до людського почуття, емоційного сприйняття оточуючого сві­ту. Сентименталісти мали нове бачення особистості людини. Для них було важливим, у якій мірі людина здатна на великі, відверті й глибокі переживання. Персонажем сентименталізму була проста, незнатна людина; пейзаж набуває емоційної харак­теристики.

Філософська повість — середній за обсягом епічний прозовий твір, що характеризується однолінійним сюжетом, головними ге­роями якого є не люди, а філософські ідеї; логіка розвитку подій у ньому зумовлена не логікою людських вчинків, а логікою філо­софської полеміки.

  Тести за творчістю Вольтера та Гете

Початковий рівень

1.Який із літературних напрямів є одним із головних за Просвітництва:

а) бароко;

б) сентименталізм;

в) реалізм;

г) модернізм?

2. В якому образі втілені вищі духовні поривання людини в трагедії „Фауст" :

а) Фауста;

б) Мефістофеля;

в) Маргарити;

г) Бога?

3. Що є рушійною силою розвитку світу згідно з „Фаустом":

а) розум;

б) добро;

в) боротьба добра зі злом;

г) перемога добра над злом?

4. Яка головна тема „Фауста":

а) історія кохання Фауста і Маргарити;

б) пригоди Фауста і Мефістофеля;

в) пошуки сенсу буття і призначення людини;

г) зображення всеперемагаючої сили людського розуму?

5. Якому літературному герою належать слова, наведені нижче:

Дай руку, переб'єм!

Як буду змушений гукнути:

„Спинися, мить! Прекрасна ти", -

Тоді закуй мене у пута,

Тоді я рад на згубу йти.

Тоді хай дзвін на вмерле дзвонить,

Тоді хай послух твій мине,

Годинник стане, стрілку зронить,

І безвік поглине мене.

а) Мефістофелю;

б) Вільгельму Теллю;

в) Фаусту;

г) Вагнеру?

6. Кому з героїв Гете належить афоризм:

„Теорія завжди, мій друже, сіра, А древо жизні - золоте":

а) Господу;

б) Фаусту;

в) Мефістофелю;

г) Вагнеру?

7. Який конфлікт є центральним у повісті Вольтера „Простак":

а) між Гуроном і Гордоном;

б) між Гуроном і Сент-Ів;

в) між суспільством і Гуроном;

г) між монархією і церквою?

8. Хто із цих літературних героїв є „природною людиною":

а) Гурон;

б) Гордон;

в) Вагнер;

г) Геслер?

9. У якому творі втілена ідея національної рівності, патріотизму:

а) „Простак";

б) „Фауст";

в) „Вільгельм Телль";

г) „Робінзон Крузо"?

10. Яка із спокус Мефістофеля виявилася для Фауста трагічною:

а) життя гульвіси;

б) чуттєве кохання;

в) золото;

г) античне мистецтво?

11. Яку роль просвітники відводили мистецтву, зокрема літературі:

а) інформаційну;

б) розважальну;

в) пізнавальну;

г) виховну?

12. Вкажіть століття, яке увійшло в історію людства як доба Просвітництва:

а) XVI ст.;

б) XVI! ст.;

в) XVIII ст.;

г)  XIX ст.?

 Достатній рівень

1. Вкажіть, як Мефістофель називає людину:

а) „довершений витвір";

б) „окраса Всесвіту";

в) „смішний божок землі";

г) „тварина із тварин"?

2. Позначте основні ідеї Просвітництва:

а) культ розуму, науки;

б) віра у творчі можливості людини, в її здатність перебудувати світ на розумних засадах;

в) культ не високоморальної, а сильної людини;

г) прославлення монархізму та релігії;

д) проголошення цінності людини незалежно від її походження, утвердження рівності всіх людей?

3. Установіть відповідність між літературними творами та героями:

а) „Робінзон Крузо"                        1) Гурон

б) „Фауст"                                       2) Лемюель

в) „Рукавичка"                                3) Мефістофель

г) „Мандри Гуллівера"                  4) П'ятниця

д) „Простак"                                   5) Делорж

4. Вкажіть відповідність між сценами І частини „Фауста" та їх символічним змістом:

а) „Відьмина кухня"                      1) випробування Фауста розвагами

б) сцени з Маргаритою                2) випробування Фауста вином

в) „Вальпуржина ніч"                   3) намагання спокусити Фауста молодістю

г) „Авербахів склеп"                    4) випробування Фауста коханням.

5. Установіть відповідність між літературними творами та жанрами:

а) „Робінзон Крузо"                        1) балада

б) „Фауст"                                       2) сатиричний роман

в) „Рукавичка"                                3) пригодницький роман

г) „Мандри Гуллівера"                  4) трагедія

д) „Вільгельм Телль"                     5) роман-притча

є) „Простак"                                    6) філософська повість

7) народна драма.

6. Установіть послідовність подій у трагедії „Фауст":

а) Мефістофель пропонує Фаусту укласти угоду;

б) Фауст хоче покінчити життя самогубством;

в) Мефістофель з'являється перед Фаустом у подобі пуделя;

г) Господь та Мефістофель укладають угоду.